Kapitel 2

Вона приїхала до В. півроку тому.  Війна увірвалася в життя нещадним вихором обстрілів та втратою чоловіка…

Вони не були дуже близькими. Останній рік особливо. Народження третьої дитини, борги за машину й втрата чоловіком роботи раз по раз викликали непорозуміння та сварки. Затяжна післяродова депресія підірвала запал до виконання подружнього обов’язку.   Це було важливим для нього. Він бажав втіхи, однак не хотів дітей. А вона, після складних родів та реанімації  дитятка не хотіла вже ні того, ні іншого.

Масла у вогонь підлив переїзд до свекрів. Борги випхали їх з рідної, багато років орендованої квартири та змусили проситися до батьків.  Її Василь відмовився до тещі їхати. Бач, Волноваха – місто, де не  розвернешся! Вона сердилася.  Маріуполь – великий, а він стільки років не зміг знайти собі гідного, на його думку, місця!

Велика хата свекрів у пригороді Маріуполя викликала у неї відразу, ба більше, огиду. Ці відчуття підігрівалися їдкими заувагами батьків щодо нерозумного планування сім’ї, марнотратства невістки. Свекруха, Ксенія Павлівна, не втомлювалася нагадувати: «Чоловік любить сестру багату, а жінку здорову», а вона зі своїми дітьми, на думку «матері» зробила її сина злидарем.  Так-так, її діти, а Василь тут ні при чому, чи як?

«Чи як» закочував очі, сердився,  просив не зважати на «старечі маразми»  і потерпіти, поки у нього не налагодиться з роботою і не прийдуть виплати на третю дитину. Покладав надію віддати частину боргу тими грошима…

Вона мовчала. Але так хотілося вже вийти в люди, а не нидіти у чотирьох стінах. Гнівалася на чоловіка, який надумав «дитячими грошима» розрахуватися за машину, а не вдягнути жінку. Озлобилася на свекрів, які раз по раз підкеровували як їм жити і як фінансами розпоряджатися. Псіханула й пішла проти бажання чоловіка:  взяла роботу по бухгалтерському супроводові на дистанційній основі, оформила старших дівчаток у садочок,  для меншої почала підшукувати нянечку.  А що тут такого? Держава пропонує послугу «Муніципальна няня», то можна і скористуватися! 

Свекруха від Василя вчула її наміри, то прикинула, що вона вдома на пенсії, то може і дітей глядіти і  нянею такою бути. Переконувала, що таким чином гроші в сім’ю, а не для чужих людей! 

О, якби ж то так хотіли з тими дітьми возитися, як грошей хотіли!

Плани перекреслила чергова важка вагітність…  Її підмовляли зробити аборт. Ще чого!  Після першої завмерлої вагітності на великому терміні  їй сказали, що  вона не зможе мати дітей! І не батькам, не свекрам,  а їй  на руки дали мертве дитя для похорону!

Вони з Василем були на межі розлучення після смерті  тієї дитини.  Навіть роз’їхалися. Одумалися,  вернулися один до одного.  Перед Богом присягалися бути  вірною і надійною опорою в горі та радості.  

Господь дав троє діток. Було б і четверте. Не чекали так рано. В озлоблених серцях йому не було місця. Вона постійно нервувала: робота, сварки з чоловіком, будні і свята з малечею 24/ 7. Така дорога не вела до добра. Не дивно, що втратила дитину!

 Вона картала себе за той викидень. Батьки втішали,  що в неї дітей,  аби змогла стільки виховати та утримувати!  Добрі розрадники – що оцет на соду лити, що пісень весільних на похоронах співати!

Василь спокійно сприйняв ситуацію, підкресливши: «Це не є для нас несподіванкою! Радше сумна закономірність»…  

Втративши чоловіка, прокручуючи раз по раз ситуації минулого,  вона впевнилася, що тоді він не хотів її образити. Василь так тамував свій біль і переживання.  Вона ж психувала, надумувала, як він її покидає з трьома дітьми.  Ніколи не вірила в здатність  матеріалізації існуючого лише в голові.  А тепер… Чого вона боялася, те її і наздогнало.

Дурненька! Василь міг її покинути давно. Замість стрункої красуні після трагедії з першим дитятком вона перетворилася на трохи повненьку жіночку.  Лікар приречено сказав «Гормони». А їй було  тоді всього двадцять!

Василь ніби не помічав тої зміни. Вона, дурненька, повірила у можливість бути щасливою, не зважаючи на втрату дитини і прикрощі з фігурою. 

Все було добре допоки вона не завагітніла. Радощі від  народження бажаного дитятка Діани межували із невдоволенням чоловіка з приводу подружнього обов’язку.  Йому було мало.  Не знати чи з  «мало» чи з великої любові вона мала  після того п’ять вагітностей, лише дві з яких увінчалися народженням дівчаток Іванни та Еліни. А може не в цьому діло  було, а в різниці світосприйняття?

Так буває у жінок. Заплутаєшся в життєвих обставинах, не отримаєш вчасної підтримки – викривиш дійсність до божевілля.

Їй здавалося, що він їй зраджує через оте «мало».  Для чого  тоді щипав її живіт та бочки, намагаючись ніби відірвати! Вона йому не подобалася більше! Отже, шукав стрункішу, красивішу!   Часом її підозри втілювалися у винюхуванні одягу чоловіка на предмет наявності жіночих парфумів! 

Ідіотка! Надивилася американських фільмів та турецьких серіалів! 

Василеві одежини після роботи завжди пахли потом, а плями були не від помади чи блиску, а від гидоти, в яку люблять вимащуватися чоловіки, які працюють в сфері ремонту автомобілів.

Ревнувала, значить любила? Навіщо про це думати! 

Він був. Був її чоловіком. Цим все сказано. Був і… нема. Обломки ракети чи не знати якої зарази (а яка тепер різниця!), вп’ялися у його тіло. Те кляте залізяччя стирчало в шиї, з якої фонтаном  вихлюпувала кров… Вона не могла нічим допомогти.  Скидала одяг,  щоб затиснути рану… Тої миті забула як надавати  першу медичну допомогу, як дзвонити на швидку. Під свекром і свекрухою (вірніше під  тим, що від них лишилося) ворушилися старші дівчатка… Батьки встигли прикрити їх собою.  Всі образи потонули в крові. Там, у спальні, розривалася від плачу півторарічна Елінка. Слава Богу, що зберіг мале дитя.  Вони ж лише півгодини тому вилізли з підвалу аби повечеряти!

Діти плакали, верещали  і знову плакали. Еліна кричала: «Тато! Хочу до  тата!»  А тато вже не дихав! 

Вона метнулася до столу, стягнула скатертину. Накрила Василя. Кухонними рушниками  накинула на батьків. Згребла в оберемок  заплаканих  дітей. Вивела надвір. Метнулася в підвал, що біля літньої кухні й схопила тривожну валізку та рюкзачки з улюбленими іграшками старших.