Розділ 2

Гостьова кімната, у якій Марек і Серафим сховалися від дорослих, була облаштована зі смаком. Високе односпальне ліжко з вишитим квітами покривалом, крісло, столик, двостулкова шафа з фігурними мідними ручками, трюмо з великим дзеркалом і туалетним приладдям, книжкова полиця — усе було на своїх місцях. У далекому кутку стояв старий манекен для шиття, оббитий цупкою тканиною кольору слонової кістки. Його було добре видно з тимчасової схованки хлопчаків. Навіть надто добре.

— Як же душно! — Серафим розстебнув верхній ґудзик сорочки й витер піт із чола.

— Тихше. Ти нас видаси, — Марек прикрив йому рота долонею і щільніше притиснувся до задньої стінки шафи.

— Сам же й видаси! — гучним шепотом відказав Серафим, легенько ляснувши його по руці. — Чому треба ховатися саме тут? Може, під ліжко заліземо?

— Під ліжко? Під ліжком твоя сестра нас миттю знайде, — Марек співчутливо дмухнув другові за комір і, трохи подумавши, додав: — А ще там пил.

Грати з Мареком у хованки було справжнім задоволенням. Варто було знайти найзапорошеніший, уподобаний павуками куточок, затаїтися в ньому… і все. Марек ні за що не полізе шукати туди, де брудно. Хоча із цих двох насправді саме Серафим, завжди охайний і не по-дитячому організований, ріс надзвичайним чепуруном. Він ніколи не розкидав іграшок, оминав калюжі, старанно вів зошити, засмучуючись через кожну чорнильну плямку завбільшки з піщинку. Бабуся Грітьє змалку привчала онука до «правила трьох R» — Rust, reinheid en regelmaat, що означало «спокій, чистоту та лад».

Мареку ж ставало зле в замкненому просторі — такому, як ця шафа. Йому не подобався спертий запах тканини й напарфумованих головних уборів, що лежали в коробках на верхній полиці. Не подобалося відчувати довгі рукави на своїх плечах. Що більше він думав про них, то виразніше уявляв, як із-під накрохмалених манжет ось-ось вислизнуть кістляві пальці і схоплять його. Аби не давати волі розбурханій уяві, він навіть крадькома заплющив очі. Серафим тим часом пильно стежив за дверима крізь вузьку щілину між стулками шафи.

— Серафиме? Мареку? Х-хлопці, ви тут? — Софія прочинила двері й невпевнено ступила до кімнати, але, помітивши підсвічений місячним сяйвом манекен, вмить здригнулася і прожогом вискочила назад у коридор.

Тільда Вишневська славилася не лише рідкісною вродою, а й хистом до моди. Вона мала винятковий смак, тому в молоді роки сама шила вбрання або принаймні власноруч готувала лекала. Манекенів у домі було кілька. Більшість із них із часом перенесли на горище, решта ж давно не використовувалася за призначенням. Тепер гості могли повісити на манекен довге пальто або сукню з тканини, що легко мнеться. Багато хто вважав таку альтернативу вішакові оригінальною — це ж так вигадливо, ніби опинився в майстерні модистки!

А от Оксана воліла до манекенів не наближатися. Безмовні жіночі силуети з коротким обрубком шиї, позбавлені кінцівок і голів, лякали її. Особливо ті, що з бежевою оббивкою. Коли така тканина вицвітає і вигоряє на сонці, вона має похмурий вигляд. Відразливий. Ніби це й не сукно зовсім, а пергаментна людська шкіра. Відтоді, як ожилий манекен закрався в одну з материнських історій, Софія теж почала їх боятися.

— Ледь не впіймалися. — Марек вибрався із шафи й подав Серафимові руку, щоб допомогти йому піднятися. — Ти як? Не злякався?

— Не злякався, — той притис долоні до обличчя і гучно чхнув. — Що тепер робитимемо? Переховаємося в іншому місці, поки Соня не повернулася? Вона, напевно, шукатиме далі, якщо батько наказав.

— Нудно. Так і просидимо в якійсь іншій шафі до самого світанку. Може, поки пограємо вдвох? Хочеш ховатися першим?

— Хочу. Тільки цур — правил не порушувати! Схитруєш, тобі це так не минеться, — суворо попередив Серафим і перелічив нечисленні умови, загинаючи пальці по одному. — У кімнатах із дорослими не ховатися. Надвір не вибігати.

— І не галасувати на весь дім, коли тебе знайдуть.

— Ну от ще!

Коридор прикрашали гірлянди, свічки й ошатні ялинові вінки. Усі вони були різними: з кедровими горішками й шишками, з корицею та зірочками бодяну, з горобиною та кружальцями висушених цитрусів, з низками намиста й ляльками з клаптиків. Завіси з темно-зеленого оксамиту підтримували яскраво-червоні стрічки із золотими кантами. Пахло хвоєю, апельсинами, прянощами і свіжою домашньою здобою — це Ядвіга поставила в піч свій знаменитий маковець. Крізь прочинені двері їдальні долинали голоси й музика: чудові різдвяні гімни, що створювали справді чарівний настрій. Хтось із гостей намагався невміло підспівувати. Здавалося, дорослі щосили насолоджувалися святом і вже встигли забути про малих утікачів.

— Прилетіла ластівочка!

Почувши мелодійний жіночий голос, Марек першим визирнув із гостьової кімнати. Минулого року подружжя Огнівців побувало в Києві. Саме там Оксана вперше почула «Щедрик», що став її улюбленою колядкою. Та це, звісно, не означало, що «O Kerstnacht Schöner Dan De Dagen», яку так часто наспівувала бабуся Грітьє, була забута. Навпаки, ця старовинна пісня — водночас прекрасна й тужна — завжди лунала в їхньому домі з приходом грудня.

— Коли виросту, я, мабуть, одружуся з твоєю мамою. — Марек переконався, що поблизу нікого з дорослих немає, і жестом звелів Серафимові йти за ним.

Хлопчаки квапливо злетіли сходами, побоюючись, що їх помітять батьки або хтось із гостей. Однак десь посеред шляху Серафим зупинився. Він раптом відчув гострий біль у руці, якою ковзав по поруччях.

— Ой. — Він здивовано втупився в праву долоню.

Трохи нижче безіменного пальця темніла виразна чорна цятка. Скабка. Звідки їй було взятися на гладеньких, лакованих, відполірованих до блиску різьблених поруччях? Серафим примостився на сходинці і спробував підчепити скабку нігтями, але тільки глибше загнав її під шкіру. Марек, який уже встиг добігти до другого поверху, терпляче спустився.