Розділ 1

Грудень, 1917 рік

На заході українських Карпат, там, де дорога здіймалася камінням, праворуч зеленів ліс, а ліворуч крижаною кіркою виблискував став — ідеально круглий, схожий на люстерко з перекинутої жіночої пудрениці, — стояв родинний будинок Вишневських. Це був триповерховий дім із невеликою каплицею, зведений із сірого каменю понад два століття тому. У таких будинках, умитих дощем і мокрим снігом, загартованих вітрами, сповитих мереживом плюща й вигодуваних туманом, наче грудним молоком, з роками зароджується щось таємниче. Те, що можна назвати душею. Саме вона перешіптується з мешканцями приглушеним шелестом, протягами, гулом труб і скрипом старих мостин. Прислухаєшся як слід — і неодмінно почуєш, як дім «дихає». Особливо вночі. Особливо на Святвечір.

Мешканці навколишніх сіл частенько називали будинок Вишневських «домом із вежею». Адже саме вузька циліндрична прибудова з гостроверхим дахом і флюгером у вигляді Феміди височіла над будівлею, наче маяк. Утім, вона була тут не завжди. Костянтин Петрович розпорядився добудувати її лише після весілля як подарунок дружині Матильді, польці за походженням. Матильда Вишневська, з роду Адамек, виросла в садибі зі схожою вежею. Одружившись, вона дуже сумувала за рідними місцями, тож Костянтин Петрович щосили намагався догодити молодій дружині.

Саме з ініціативи Тільди — як вона сама просила називати її — родина, зазвичай байдужа до будь-яких святкувань, почала пишно відзначати Різдво. А хіба буває справжнє Різдво без ялинки і присипаних лелітками скляних іграшок на ній, без традиційних страв, без подарунків, загорнутих у кілька шарів шурхотливого паперу? Тому господиня дому завжди готувалася до урочистостей заздалегідь. Вона ретельно продумувала меню та оздоблення святкового столу, намагалася прикрасити кожен куточок будинку. А згодом власноруч гарним розлогим почерком підписувала запрошення. Адже Святвечір особливо приємно зустрічати в колі друзів.

Вишневські були католиками. Подружжя Олексія Михайловича та Оксани Олександрівни Огнівців, із якими вони приятелювали багато років, — ні. Та попри певні розбіжності, релігія не ставала для друзів каменем спотикання. Навпаки, наприкінці грудня вони намагалися неодмінно збиратися разом. Це переросло в добру щорічну традицію відтоді, як в обох родинах з’явилися діти. Довгоочікуваного первістка Костянтина й Тільди на честь прадіда по материнській лінії назвали Мареком. За кілька місяців у подружжя Огнівців народився син Серафим, а чотирма роками раніше — донька Софія.

***

Останній місяць року видався особливо морозним. Щоразу, коли в шибку вдаряла жменя сніжинок, десятирічна Софія здригалася і кидала на вікно тривожний погляд. Чи не причаївся хтось за склом? Чи не визирає з-за дерев, до яких рукою сягнути, пара блискучих зіниць? Чи не надумав хтось скористатися метушнею, щоб виманити довірливу дитину надвір? На півдні, де Софія мешкала з батьками, таких лютих зим ніколи не бувало. Тому підстави вбачати щось страшне в незвичайному з’являлися самі собою.

Софія сиділа на кухонному табуреті, присунутому до столу подалі від плити. Підібгавши під себе ноги, вона захоплено поралася зі шматочком здобного дріжджового тіста, намагаючись виліпити з нього щось схоже на пташку. Хоча її витвір набагато більше скидався на чайник із крильцями. Посеред столу височіла карафка з узваром із сушених абрикосів, груш, апельсинів і палички кориці. Поруч стояла миска з тістом, накрита вафельним рушником. Тут-таки чекали свого часу блюдця з підготованою начинкою для рулету — м’яким вершковим маслом, родзинками, ще теплим розпареним маком, медом та подрібненими волоськими горіхами.

Був на столі й особливий інгредієнт — голландська суміш прянощів koekkruiden. Оксана власноруч готувала за материнським рецептом збір, до якого входили імбир, кардамон, мускатний горіх, гвоздика, кориця та білий перець — головний секрет, що дарував випічці приховане «тепло». Ядвіга приймала цей дар зі стриманою вдячністю, ніби робила ласку, але насправді любила додати дрібку духмяного зілля в тісто.

— Софійко? — Оксана Олександрівна зазирнула до кухні в розпал приготування святкової вечері, щоб відшукати підозріло притихлих дітей. — Ось ти де! Знову на кухні плутаєшся…

— Я допомагаю, мамо!

— Який же тут у вас чарівний аромат.

— Різдвом пахне, пані. — Ядвіга, яка в домі Вишневських завідувала кухнею, раніше працювала в родині Тільди в Польщі, а після весілля господині вирушила слідом за нею, щоб тішити її улюбленими стравами далеко від рідної домівки.

— Цього року вирішили додати до начинки горішки?

— Моя мати завжди казала, що в традиційний польський makowiec горіхів та інших надмірностей не кладуть, — знехотя зізналася Ядвіга, знизавши плечима й рясно посипаючи стіл борошном. — Але ж діти їх так люблять. Вблагали.

— А от я не піддаюся! Коли печу свою «Різдвяну зірку», кладу тільки мак, щоб тісто не розірвати. Хіба що ще квасолинку всередині ховаю, але це вже за маминою традицією. Мама, щоправда, з мигдалевою пастою пироги готувала, та Олексій Михайлович має алергію на мигдаль.

Оксана ухопила половинку горіха, вмочила в мед і, перш ніж Ядвіга встигла впіймати її на «крадіжці», швидко відправила ласощі до рота. Це була невисока, трохи смаглява жінка з темно-карими очима, широкими бровами та ямочкою на правій щоці. Її довге каштанове волосся вільно спадало на плечі. На відміну від Тільди, одягненої за останньою модою року, що минав, яка мала всі підстави хизуватися стрункими щиколотками, куди менш витончена Оксана обрала скромну синю сукню до п’ят. Єдиною її прикрасою, попри врочисту звану вечерю, була обручка.

Олексій Огнівець часто дарував дружині коштовності, та вона майже ніколи їх не носила. Виправдовувалася тим, що навіть у найрозкішнішому намисті почувається мов засуджена, яка зійшла з ешафота разом із зашморгом на шиї. Їй не подобалося, як персні обтяжують пальці. Не подобалося, як обмежують волю браслети — сковують, паралізують, намагаючись охопити зап’ястя якнайтісніше та вп’ястися глибше в плоть, аж до самих кісток. Тому, якщо на наполегливе прохання чоловіка й одягала прикраси, нещадно смикала їх до почервоніння шкіри і з нетерпінням чекала миті, коли цей вантаж можна буде повернути назад у скриньку.