1.

Hero?
27.12.2023.
Літак заповнений людьми. Марта має прибути до Лос-Анджелесу, там на неї чекає її подруга з
Америки.
Дзвінок на телефон, це була подруга:
— Yes, Cheryl? (Так Шеріл?)
— When will you arrive? (Коли ти прилетиш?)
Після цього запитання була оголошена посадка.
— Dear Cheryl, I have an appointment. I will definitely call as soon as I arrive, I can’t speak. (Шеріл,
люба, у мене оголошена посадка на літак. Я наберу тебе як тільки приїду, не можу говорити).
Після цього слухавку довелось покинути.
...
01.01.24.
Новорічний американський фестиваль, що може бути краще за це? Так здавалося лише Шеріл –
найближчій подрузі Марти.
Дівчата вже зустріли Новий рік із феєрверками, але Нельсон присвятила щось не ладне.
— Dear, why are you so sad? (Люба, чому ти така сумна?) – занепокоєно запитала Шеріл.
У відповідь Марта лише посміхнулась. Вона хотіла удати, що все добре, на жаль, це не
допомогло.
— Sorry. (Вибач)
— Did you not like the festival? (Тобі не сподобався цей фестиваль?)
— No, I liked it. (Ні, мені сподобалось) – дівчина переймалась, що її подруга не правильно її
зрозуміла.
— Ok, let’s go to the cafe and you will tell me everything there? (Добре, ми підемо в кафе і там ти
мені все розкажеш?)
Не висока блондинка зі світлою шкірою та неймовірно довгим волоссям, що заплетено у хвіст та
зав’язане синім бантиком, не змогла щось промовити. Їй залишилось лише тихо кивнути.
Та й вона б не хотіла, щоб у свято на її поганий стан хтось звертав увагу.
Їй здавалося, що розповісти все просто зараз – не найкраща з ідей, проте діватись було нікуди.
Вона точно знала – якщо просто зараз не розповісти, Шеріл ні за що не дасть спокою.
Одне маленьке кафе розташувалось не далеко від першого місяця перебування дівчат. Тут здебільшого продавали булочки, ароматний чай та каву, пончики та інші солодощі.
— Shall we order something first? What will you be? (Замовимо щось спочатку? Що ти будеш?)
— Donut with pineapple and green tea. (Пончик з ананасом та зелений чай)
— Okay. (Окей).
Замовивши, Шеріл чекала початку розповіді про все, що сталось.
— My boyfriend... – почала не впевнено. – ...left me. He went to another girl. (Мій
хлопець..покинув мене. Він пішов до іншої)

— Oh, God. (О Боже) – видихнула висока дівчина. – How could this happen? (Як так могло
статись?)
— I do not know. He did it when I was flying to you. (Не знаю. Він зробив це тоді, коли я летіла до
тебе).
— And now you miss him? (І тепер ти сумуєш за ним?)
— Yeah. (Так).
— And now you need a hero? (І тепер тобі потрібен герой?)
— Yeah. (Так).
Дівчата вже доїдали свої солодкі пончики.
— Look in the mirror. (Подивись у дзеркало).
Дівчина стала уважно дивитись на подругу, яка сиділа навпроти.
— Sorry, what? (Вибач, що?)
Темноволоса, кудрява дівчина голосно розсміялась. Через це було видно всі її білі зуби.
— Martha, look at yourself. Are you young, cool and want to spend your youth suffering? (Марта,
поглянь на себе. Ти молода, крута і ти хочеш витратити свою молодість на страждання?)
— If he is not around, you will find someone else. (Якщо його не буде поруч, ти знайдеш іншого).
Марта не знала що й відповісти. У неї були змішані почуття: та сама туга та полегшення.
— This is a good opportunity to leave it last year. (Це гарна можливість залишити його у минулому
році).
— You’re right. (Ти права).
Доївши пара людей вийшла на вулицю. Вони ще довго гуляли та пізно повернулись на квартиру
Шеріл.
«Нам усім потрібно забувати старих людей..» – крутилось в голові й лише це було істиною.