1

Марина повільно випустила тонку цівку їдучого тютюнового диму в тягуче повітря нічного міста. Було далеко за північ, і окраїнний спальний район, де вона мешкала з бабусею відколи себе пам’ятала, давно поринув у тривожний оманливий сон. Дівчина кинула побіжний погляд на мерехтливе небо, що байдуже підморгувало безталанним, як ось це вона, безсонькам, і поспішно загасила недопалок, почувши характерний звук декількох вхідних повідомлень.

- Зараз, хлопці, без паніки, - мовила з самовдоволеною посмішкою, зручніше вмощуючись перед монітором, - розваги лише починаються!

…Цікаво, щоб сказав би Сергій Леонідович, її улюблений викладач романо-германської філології, якби дізнався, як вона витрачає здобуті в університеті знання? Осудливо б нахмурив чоло, прочитав би цілу лекцію про перспективи такої розумнички як вона, і ще намолов би казна-якої  нісенітниці. Наївний старий дурень, геть відірваний від реальності! А вона так вірила йому, а заразом і всім тим підстаркуватим зализаним горе-інтелектуалам, що пророкували їй райдужне майбутнє, в той час як вона старанно зубрила численні стоси пафосного університетського непотребу!

Марина поморщилася при цій згадці, ніби куснула лимона. Стільки втратила через свою простакуватість та тих маразматиків власних нервів та часу! Після закінчення вузу спробувала працювати спершу в школі – та нехай горить та робота в пеклі, і мова зараз не про платню! Чомусь постійно почувалася всім винною – неадекватним дітям, які не могли дати ради власним гормонам, претензійним батькам, що лише дмухали на своїх вічно правих дорогоцінних чад, та ще й адміністрації, яка ніби лише те й робила, що спеціалізувалася на гнобленні педагогів новачків.

Промучилася рік і вирішила змінити школу, гадала, можливо це лише там таке неподобство твориться? Та якби ж то, з вересня її чекало наступне розчарування, і вона твердо вирішила – до вчителювання її ніхто й ніщо більше не поверне! А робота, однак, була їй ой як необхідна! Бабусиної пенсії на двох не вистачало, мати, як поїхала на заробітки до Росії багато років тому, геть не обзивалася останнім часом, хоч спершу й помагала їм двом. Та Марина і не чекала ні від кого подачок, оскільки вірила, що зможе сама собі раду дати. Проте, марно пооббивавши пороги як державних так і приватних фірм, вона швидко второпала, що розумники ідеалісти, без потрібних зв’язків та волохатих лап, виявилися не потрібними цьому жорсткому псевдо капіталістичному світу. І, остаточно зневірившись, вона пішла шляхом найменшого супротиву, погодившись працювати на одне із численних шлюбних інтернет агентств, що наймали людей для спілкування з іноземцями під фейковими анкетами красунь модельної зовнішності.

Якщо відверто, дівчина цим не пишалася, однак і голову ховати в пісок через рід свого заняття теж наміру не мала. Гроші не пахнуть, а якщо щось комусь не подобається – то вже не її клопіт. Єдині моменти, що спершу реально напружували, це розмите почуття провини (обман є обман, як не крути), яке ятрило її ще донедавна таке правильне сумління, та час зміни – з 11 вечора до 5 ранку, однак вона швидко втягнулася, призвичаївшись як до такого совиного ритму, так і до фальшивого тону манірного кокетства з іноземними кавалерами…

«Hello, Candy, my sweetheart!», швидко побігли літери в чаті, всоте групуючись в чергову банальщину, якою тепер була наповнена кожна її ніч.

- О, Томе, - розтягнула губи в чарівній посмішці, помітивши добре знайомий профіль, - а де ж це ти пропадав декілька днів? Не інакше, як по чужих анкетах тинявся, боячись яку нову кралю пропустити? Дарма, друже, я тебе вже міцненько підсадила на свої фантазії, і де б тебе не носило – все одно повернешся!

Швидко відписавши мужньому кирпатому британцю, якому відверто симпатизувала, дівчина неохоче переключила увагу на дебелого австрійця Петера, що мав дещо дурнуватий вираз обличчя і все вмовляв її вийти на відео зв’язок – то дратівливо скиглячи, то навіть погрожуючи.

- Аякже, неандертальцю, може тобі і затанцювати голою, щоб ти втішився! – бурмотіла невдоволено, машинально набираючи чергову відмазку від відео контакту, затверджену безпосередньо старшим менеджером агентства. Адже її роботодавцям ці зустрічі були потрібні, як собаці п’ята нога – метою тих аферистів був не сам факт знайомства провінційної красуні і заморського принца – а банальне викочування валюти з наївних дурників, що ласі були до молодих та струнких тіл наших безсумнівно вродливих співвітчизниць.   

- Та годі тобі! Можна подумати, ти настільки притрушений, що не здогадуєшся про справжню причину моєї відмови! – нервово клацала Марина вже місцями стертою клавіатурою, - Як щось не подобається – то відірви свій товстий зад від дивану й йди шукай собі реальну дівку! І нехай вона буде кістлявою чи щербатою, носатою чи окатою, проте народить тобі купу діточок і терпляче зноситиме твоє нудотне ниття та несвіжий подих від зіпсованих зубів, які ти так необачно шкіриш на фото!

«Please, Candy, only one date! I beg you!!!» - миготіло настійливо перед її запаленими від постійного недосипу очима.

Часом Марину дратувала необхідність підтримання розмови з відвертими імбецилами. То її намагались образити, провокуючи відвертими запитаннями чи випитуючи інтимні подробиці, то спантеличити, обрушуючи на неї купи нереалізованих брудних сексуальних фантазій, багато з яких радше скидалися на відверті збочення. Спершу це коробило, і вона подумувала відмовитися від такого заробітку, однак в офісі агентства її запевнили, що всі їхні перекладачі (бляха, Сергій Леонідович, ви ж бачите, яка шанована і високооплачувана у мене посада!) через це проходять, головне, не піддаватися на провокації, а впевнено «рубати бабло», витягуючи з цих негідників дзвінку копійчину за всі навмисні і мимовільні непристойності.

Відмовитися від небажаної переписки чи зупинити спілкування з власної ініціативи Марина, як і інші її колеги, не мала права – за таку самодіяльність одразу накладалися штрафи. Всі повідомлення моніторилися в офісі, тому дівчата завжди мали добре обдумувати свої відповіді, не даючи волю спонтанним емоціям. Крім того, вони постійно повинні були заохочувати співрозмовників до комунікації – адже чим більше ті перебували в чатах, тим більший заробіток мали наші Попелюшки. Марина навіть встигла познайомитися з декількома колежанками під час нечисленних тренінгів перед початком роботи. Звичайні собі сірі мишки, як от вона сама – ні зросту, ні грудей хоча б третього розміру, ні пишного до поясу волосся. Була, правда, одна довгонога білявка, що дивилася на всіх знічев’я і вимагала для себе найкращих безпрограшних анкет, але ж в сім’ї не без виродка, так вже ведеться. Проте й Марина швидко зарекомендувала себе як цілеспрямована та відповідальна співробітниця, тому вже через місяць почала отримувати козирні фейкові профілі, на які довірливі хлопаки повалили, як мухи на мед.