Поштовх, як і гуркіт Северус відчув не одразу. Все відбувалося надто швидко, дівчина знаходилась на нижчому рівні. Тінь професора то з'являлася, то зникала, а її від втоми чомусь почало розхитувати. Перед очима повстали Андромеда Тонкс, (раніше Лестранж) та Німфадора Тонкс, вони...то з'являлися, то йшли, насувалися на неї своєю мертвою ходою. Мерці ніби зупинилися, як і сама природа. Дихати стало важче, а холод... О холод повернувся, він пробирав до кісток. Тим часом, Северус зрозумів, що його оточили. Їх було двоє, вони штрикали та гупали артефактами... А він був лишень один.
Потрапити туди вчасно, навіть з трансгресією та усією магією було неможливо. Майже неможливо. Мовчки...з гнівом та невдоволенням, вона відійшла від людини. Повернутися до нього обличчям вона не посміла, дівчина просто не могла відвести погляд від професора. Зараз він чомусь дійсно здавався самотнім.
- Може зробимо зупинку? Такий момент...
В'їдливо та тихо. Голос злинув, як і фігура незнайомця.
Вона не бачила майже нічого, але й змоги відповісти теж не мала.
Розуміючий та грубий голос замовк. Гургі та троль намагалися прокрастися тихо, але сперечаючись видали себе.
Налаштовані потвори були серйозно. Зброя більше походила на сокиру, аніж на звичайну товсту палицю. Снейпа хитнуло убік, врятувало чоловіка лише те, що він вчасно "облаштувався" біля старого тису. Поки не Снейпа, не тролів-гургів не травмувало. Але пагорб був не такий міцний. Майнула думка :
"Як це можливо припинити. Вони наступають з неймовірною швидкістю."
Хто взагалі міг подумати, що ці потвори не просто перемовляються (по 2-3 слова), а міркують та діють одночасно. Проблема була ще й у тому, що їх було забагато. 4 жирних громіздких туш, сама велетенська з яких причаїлася за великими чагарниками вдалені.
Негучно.
"Зупинитися"
Сутінки цього світу жахали.
Бо насправді жахало, не те, що не можеш викликати патронус.
Чи що світло, яке наповнювало тебе... Злинуло...
Ні, шокувало те, що вона не може вгледіти. Встигнути.
Не минуло й кількох секунд, а Северус доволі вдало врятувався від ще одного троля. А тоді почувся звук розтрощеного хребта. Одна з палиць уразила ціль, розгромлені камені та людські кістки. Наступне поранення прийшлося в живіт, Снейп зблід, а ноги у черговий раз підкосилися. Він не зміг, подолати одразу кількох.
Але одне зі смердючих тіл відкинуло.
Почувся немислимий гучний зойк... Ще мить, й череп (чарівника) би луснув, як горіх. Кістки спини були дійсно "розбиті", але схоже на те, що шоку не було.
Тихий, пагубний голос :
- Уразити можно не тільки тіло... Ти можеш сказати так. Просто врятувати його - криві нігті зачепили тонку зелено-срібну тканину.
Ковтаючи сльози й нарешті усвідомивши, що вона не подолала й половини шляху, дівчина видихнула : - Просто погодитися, це ж просто... Я вже давно згодилась на це.
- То давай руку - фігура чудовиська цапнула її за лікоть.
Загадковий проблеск. Шкіра відновлювалась, як і шрами.
Чи здалося, чи це насправді шрами ширилися по шиї, пальцях? Чи...
Холодний, майже магічний голос :
- Тобі ж кортіло, щоб він вижив...Чи не так ?