Сміх Слизерину.

 Усе це хибне...

...Втрачене минуле і більше нічого. Вона роззирнулася. Знов...                                          

 Звідусіль чувся сміх.                                            

  - Підійди, я можу показати тобі правду.                

Вона ковзнула в іншу сторону. Голос його був не загрозливим, але вчувалося в ньому щось (не)спокійне.      - Так робить і янгол, коли хоче, щось пообіцяти...або узяти.                                                    

Тобі ж потрібне моє життя?                                                                                                       

 Він посміхнувся без злості, без лукавства, але дивився з якимось розумінням. Очі не віщували нічого хорошого.                            

Своїм мовчанням чоловік, ніби випробовував її на терплячість, але навіть витримки не залишилось.        - Ну ?                                                                        

 Звуки долинали звідусіль. Хотілося, щоб це припинилося, але усі то вибігали на вулицю, то поверталися.                                                

 Вона занурилась у роздуми. Треба було по справжньому усіх здивувати, адже "так не ходять й ніхто таке не купує".                                

 Звісно, значно краще бути, як усі, й ходити у звичайних шкільних туфлях. Дівчина з тугою подивилася на свої маленькі, охайні балетки. З великою тугою закривши шафу, вона вирішила один-єдиний раз прислухатись до Герміони.                                                        

 Акуратно розправивши тонке волосся, вона подивилася на годинник.                                

 Треба було скоріше дійти до кімнат Драко, щоб віддати конспект.                                  

 "Пертися аж 20 хвилин у дальні підземелля...Пречудово!"                          

   Знак Слизерину сховався під волоссям, вона склала шалик Герміони та закрила комірку. Десь почулося :                                

 "А леді йдуть.. та все не йдуть, бо плутають.."

 Регіт Якслі все ніяк не стихав. У іншій кімнаті пролунав голос :                                                

  - Не забувай, як якомога скоріше повернути мікстурку Снейпу. Бо він і мене, і тебе зжере.    

 У відповідь дівчина не стрималась та фиркнула.                                                      

  - Звісно... - голос її ледь не зірвався, адже широкий пояс для стягування талії зачепив руку. Декілька голок, ледь не зачепили долоню.                                                          

 Вона відкинула теплу тканину з широким поясом. Вона так і не змогла здогадатися, яка падлюка придумала вшивати під тканину таку штуку. А от Герміона навпаки завжди була задоволена.                       "Корсет сприяє красі та підкреслює принади."                                                        

 Вона ще раз прокрутила ці слова у голові, але так і не зрозуміла, що воно там могло підкреслювати... Хіба, що твої нічні жахи та алергію.                                                            

 Треба було знайти сукню, яка б принесла хоч якесь полегшення в її "життя". Цілодобове "позитивне пекло" з Локонсом.      

 Дівчина зіщулилась від думки, що буде, якщо Герміона знову розійдеться й зійдеться з Кормаком. Сьогодні у них з Герміоною був великий день. 

 Может все ж таки день зжери мене, поцілуй та не вдавися ?                                                    

 Дівчина відволіклась та з цікавістю підійшла ближче до дзеркала та взяла ще один варіант. Чаклунка ще раз приміряла сукню, ця була більш довга та простора. Великим плюсом було те, що сукня була з довгими рукавами та майже натуральною тканиною, до того ж ще й корсет був тонкий, він не випирав та не тис на грудну клітину...                

 Корсет був унизу прямісінько на талії, але мінус був й досить помітний. На поверхні усієї тканини були блисківки.                                

 "Зараз ти сама собі ж задурюєш голову" (Хтось змарнував велику кількість грошей, так?)                            Підозри чаклунки зросли, коли вона відчинила шафку та побачила, ледь видиме плаття, сукня була барвиста.                                                  

 Звичайна міні-сукня, але от до неї хтось доклав рук.                                                          

 "Метелики. Стоп, але й на цьому якесь блискуче... Фігове ж в тебе бачення моди."                

  - Прямо "варіація Попелюшки"! Дякую, Герміони... - дівчина засичала від безпорадності й заховала сукню слизеринки назад.                                                                

Вона знов звернулася до дзеркала, але воно їй не відповіло.                                      

 Скільки б вона там не стовбичила, краще не ставало.                                                        

  - Гаразд. Я не на першому курсі, а тому наслідки не мають значення.                          

 Їй навіть не довелося діставати паличку :            

  - Тергео. Та ні... Терге-О - рвучкий вихор пройшовся по усій тканині.    

       Дівчина навіть декілька разів покрутилася по кімнаті, але звісно ж її досягнення не оцінили. У них в кімнаті нікого не було, навіть кіт вже змився. Залишався фінальний штрих, залишалися застібки.      

   Швидким помахом, дівчина підшила тканину у плечах були помітні невеличкі прогалини, але все було пристойно.                                    

 Хтось майже не розбив макітру о двері похитнувшись, фігура закряхтіла.                      

  - Руквуд! - у чаклунки ледь сердце не вистрибнуло. Дівчина намагалася приховати своє невдоволення. Виходило не дуже.                  

  - Слухай, схоже моя вона... пішла до моїх друзів. Може складеш компанію? Гадаю, вони ще не бушують але здається Кребба вивернуло.