3

Після тих подій місцеві почали вважати це місце проклятим і обминали його десятою дорогою. Усі, хто жили на території кібану, померли. Колись розкішні будиночки стояли без догляду та тепла. Потроху вкриваючись павутинням, пилом та опалим листям. Вітшала тканина на фіранках і шпалерах, оббивка  меблів, і вітер безсоромно тріпав її на протягах.

Вже минуло більше ста років, але тут, як і раніше, все було безлюдно та тихо. Цю тишу і самотність турбували дві істоти, що з'являлися тут тільки в повний місяць.

— Ти знову тут? — Лідо простягнув віяло і на його дерев'яну відполіровану поверхню присів все той же синій метелик. Демон не очікував відповіді, розглядав це дивне створення природи.

Цей метелик не був схожий на жодну з відомих нічних створінь. Дивлячись на нього уявляєш собі квіткове поле, аромат нектару, теплий літній вітер та сонячне проміння. Але ж ні. Цей метелик з'являвся поряд з Лідо, коли той піднімався на дах того ж будинку в кібані, серед ночі. Він сідав на запропоноване демоном віяло або на плече, милуючись місяцем разом із ним. У перші дні коли зникла Сольмє, Лідо не виходив з її кімнати, сподіваючись, що вона повернеться, але всі очікування були безнадійні. Тільки-но метелик з'являвся з нізвідки і також зникав.

Демон мандрував країною, був біля кожної річки, озера і навіть боліт, але ніхто ніде не бачив його Сольме і кожний повний місяць він повертався назад у кібан.

                                                                        ***

Все змінювалося в цьому світі, але тільки не кохання лиса. Вже давно немає будівель кібану. Спочатку про його руйнування подбала матінка природа: рясно поливаючи дощем, обвиваючи вітрами, жарячи безжальним сонцем. Потім війни стерли залишки колишньої пам'яті у людей, але не у демона. Хоч уже не було даху на якому він міг сидіти і милуватися місяцем чекаючи на свою німфу, але поряд залишилися дерева, які служили коротким притулком демона і місячного метелика, але й вони з часом зникли... 

                                                                           ****

 — Ось жеж! Що цим людям не йметься, все хочуть прибрати до своїх рук і закатати в асфальт? — перед демоном на місці великого і розлогого дуба була побудована нова висотка, з біговими доріжками навколо і невеликим сквером.

— Викупити весь верхній поверх? Що б ніхто не заважав бувати на даху… — міркував Лідо, піднімаючись на дах у ліфті, ну не лякати ж людей ширяючи в повітрі. Небо було затягнуте серпанком хмар та смогу від транспорту людей. Як висловлювалися люди дрібний пил, який забруднював довкілля.

Лідо сів на край парапету будівлі даху, звісивши ноги вниз. Він уже давно не ходить у традиційному одязі, адже коли світ змінюється, істотам на кшталт лиса-куміхо потрібно вміти пристосуватися, щоб вижити. Саме виживати. Люди вже давно не слабкі і полохливі як раніше. Їх не злякаєш псуванням майна чи хворобами, а тим більше міфами чи казкою про прокляття. Це швидше їх витончений розум і новітні технології жахають живих створінь і змушують їх пристосовуватися і виживати серед них залишаючись непоміченими.

Он нарешті край місяця виплив із-за хмари освітлюючи світ своїм сріблястим світлом. Лис озирнувся навколо, але його подруги не було видно ні де. Він дістав з кишені приготований для крилатої красуні десерт Якква. Чекаючи свою німфу, демон приніс на дах кібана Якква пам'ятаючи що Сольме їх дуже любить, і дуже здивувався коли крилате створення почувши аромат меду і прянощів сів на край і почав їсти. З того часу Лідо приносив ласощі, коли вдавалася можливість знайти їх. Ось і сьогодні він знайшов ресторан домашньої їжі та вмовив офіціанта зібрати йому з собою цей десерт.

Місяць дедалі більше звільнявся від кайданів хмар і серпанків. Але зосередитись на небесному світилі не вдалося. Боковим зором лис помітив рух у повітрі і обернувшись помітив Халь Набі, як завжди з'явився ніби з повітря.

— Нарешті з'явилася, а то вже думав, що доведеться самому чекати Сольме і лопати ласощі. Він підняв руку з Якква, але метелик не поспішав на їхній аромат. Він завис і навіть не махав крилами коли місячний промінь торкнувся крила плавно просвічуючи все тіло створення. Короткий спалах світла і проявляючись як знімок на фотопапері на місці Синього метелика з'явилася Сольме, в тій же синій багатошаровій сукні, в якій бачив її востаннє лис.

Лише волосся було не чорним як смола, а синім як річка з вплетеними в них перлинами. Печиво випало з його рук. Мить і він тримав в обіймах свою Сольме, впиваючись в її губи поцілунком. Боячись що вона зникне як з'явилася, розчинитись у світлі місяця.

— Сольме… — прошепотів у губи коханій німфі демон.

—  Лідо... я більше не зникну, не пропаду. — вона обхопила ніжними долоньками, любуючись поглядом коханого. Вона з трепетом чекала всі ці триста років, кожен повний місяць, що зможе обійняти його, торкнутися цього лисячого обличчя.

Коли він з'явився в кібані після відходу Імуги вона кружляла поруч намагаючись натякнути хто вона є насправді, і дуже боялася, що лис забуде її. Але коли він просидів довгий час у її кімнаті і став з'являтися кожен місяць, Халь Набі була рада. Вона терпляче чекала разом із демоном ці довгі триста років.

.............................................................................................................................................................

Пояснення:

Імуги - В Кореї є безліч сказань, у яких йдеться про імуги - величезних морських істот, які мріють стати драконами. Імуги (ісімі) - у корейській міфології - змієподібна істота. Вважалося, що багато років пролежавши нерухомо у воді, може стати драконом і, отримавши дорогоцінну перлину, піднестися на небо. ‌‌‌‌ ‌‌‌‌‌ ‌‌( але переглянувши дораму про куміхо, ідея саме злого імуги, що несе хвороби та руйнування ‌‌ взяті саме з нього. ‌‌‌‌‌‌ ‌ ‌‌‌ ‌‌‌ ‌‌‌ ‌ ‌

Якква - це печиво з пшеничного борошна, замішаного на кунжутному маслі, меді, імбирному соку, вині та інших інгредієнтах. Після надання десерту потрібної форми, вироби обсмажують у олії та витримують у медовому сиропі.