10

На кухні у Додіка було тісно і шумно, пахло смаженим і гострим, а за столом, заставленим пляшками, пакетами з чіпсами і пластиковими контейнерами, що вже не закривались, зібралась ціла компанія…

Так вони навряд чи десь-інде могли б перетнутись і знайти спільну мову. Але шеф-кухар Богдан, майстер з автосервісу Рома, хірург Антон і робочий Вова почувались цілком в своїй тарілці, хрумтіли чіпсами і коментували відео, яке змонтував Додік. Телефон був притулений до банки з квашеною капустою, і всі раз по раз нахилялись ближче, перекриваючи один одному огляд.

- Ну я не спеціаліст, але зроблено чітко, - похвалив Богдан, витираючи пальці об серветку і все одно лишаючи жирні сліди. - І що тому замовнику не так?

- Спрощувати каже. Та куди вже?! - бідкався Додік, відкинувшись на спинку стільця, і заїдав горе кільцями кальмара. - Заїли, четвертий раз виправляю.

- А десятий не хочеш? - Антон зробив ковток пива і скривився. - Мені портфоліо з професійного розвитку менеджер завернув. Чули хохму, пацани? В медицині - менеджер!

- Ти його там ще не послав? - поцікавився Вова.

- Мабуть, ще одна правка, і точно пошлю, куди Макар телят не ганяв. Я ж не дизайнер! – поскаржився Антон і додав: - І не вмію я красиво писати, я хоч Шевченко, але ж не Тарас Григорович, блін...

Всі засміялись, а тоді Діма запропонував:

- Допомогти з текстом? Я вже комісію в тому році пережив, якось пристосувався.

- Якщо сам не сильно завантажений, - Антон засумнівався. -  Ти ж казав, підробіток якийсь взяв. Начальство нічого, при пам'яті?

- Поки що нормально працюємо, - Діма усміхнувся. – Хоча іноді рукописи написані просто медичним почерком.

Антон заіржав, як кінь:

- Та тобі ж не звикати! Коли Леся тобі валентинку писала, ти хоч розібрав, чи на слово повірив, що там не якийсь підкол в її стилі?

- Вона надрукувала, - зізнався Діма.

Тут у Роми заздвонив телефон, і він, закотивши очі, роздратовано буркнув у трубку:

- Га? Та у Додіка я. Чесно, я з пацанами. Ну нахіба ти мене пиляєш, я що, не можу відпочити як людина?! Весь тиждень пашу як сім коней. Як хочеш, скину фото, подивишся, яку ми копчену рибу їмо, тільки якщо заздритимеш, то заздри мовчки! Ну давай.

А тоді обурено вигукнув:

- Задовбала вже! То їй сумку купи таку як у подруги в інстаграмі... в неї тих сумок вже штук двадцять, по одному разу вийшла з якоюсь, і все. То сукню з бутіка. А це ще філери в губи надумала.

Богдан пирхнув:

- А що ти скаржишся тепер? Сам вибирав. Бачили очі, що купували.

Рома відкрив нову пляшку, тяжко зітхнув:

- Якби ж вибирав.. - на секунду стало тихіше, навіть відео на телефоні ніби відійшло на другий план. - Пам'ятаєш, як мати мені весь мозок виїла, щоб я на Катю і не дивився, бо вона розлучена, і з дитиною?.. а я ж, дурко, навіть не спробував підкотити, бо всякий раз, як я з нею вітався, мати за серце хапалась.

- Це ти про сусідку? От шкода, - Діма машинально провів пальцем по холодному склу пляшки.

-Та вже як є… - Рома відвів погляд. – І тепер толку з того, що Лєна «без причепу» і моїй маман подобається? Одне барахло на думці. А верещить, аж зуби зводить…

- Ще шмотки як шмотки, від них хоч шкоди нема, а всі ці ін'єкції... буває привозять до нас... – хмикнув Антон. – Наче двинулись на тому ботоксі, і в кожному підвалі – косметолог!

- Вона ще мене підозрює, що зраджую! – продовжив злитися Рома. -  Та яке зраджую, мені після роботи, буває, пальцем ворухнути важко. Вчора приїжджає один, на «Пежо». Вже майже кінець робочого дня. Хазяїн мені: Ромка, візьмись, машина нова, що з нею може бути, там, мабуть, справи на дві хвилини. А гроші зайві не бувають.

Вова кивнув:

- От з цих двох фраз і починається реальний попадос!

- А ще з фрази: «та ви не вмієте по-справжньому круто, я зараз покажу вам, як»! – загигикав Богдан. – Ну і?

- В процесі я зрозумів, що склади в назві тачки того, помінялись місцями, і я в самому центрі подій, - фиркнув Рома і знову пролунав дружний сміх. – Три години, пацани! ТРИ! А на мобілці пропущених викликів штук сорок. Приповзаю додому ніякий, а Лєнка мене починає пиляти, допитувати, з ким зраджую…

- А моя мене просто жере… - поскаржився Вова. - хоча то все її мамаша. Мабуть, треба думати про іпотеку, фігово жити з тещею.

- От Дімону весело, він в нас майже заміжній, - пожартував Антон. -  Дім, хто в вас кому букети дарує?

Тут вже Діма не втримався від підколу:

- Тобі і самому квіточок захотілось? Будемо розсаджувати кактус, поділюся з тобою. Він цвіте. Правда, раз на два роки.