7

В понеділок після уроків Діма навідався до музею, відсканував і скинув собі в електронній формі ще частину документів, щоб перечитати вдома, як буде якась вільна година. Забіг до магазину, купив продукти. Коли батько був у відрядженні, Діма любив приготувати щось цікаве. Бо батькові його любов до кулінарії здавалась чимсь «не пацанським».

Так-то вони не те щоб сварились, але просто старались спілкуватись якомога менше. В обох була робота, а на вихідних батько або йшов в гараж, або до приятеля - дивитися футбол чи грати в доміно.

Чесно кажучи, підробіток для Діми став не тільки цікавою справою, але і виправданням: «я працюю, я такий зайнятий, що і голову вгору нема коли підняти».

В їх сім'ї так було заведено. «Давай поговоримо пізніше, бо в мене зараз така термінова справа».

І те пізніше ніколи не наступало, і батьки давно жили як чужі люди. Для себе він такого життя не хотів, як би його не переконували, що саме так складається у всіх.

От і тепер - він прийшов, мама дивилась серіал, і на привітання тільки мугикнула:

- Так, Дім, ну все добре, не перебивай, я дивлюсь.

Діма перекусив, попив чай, сів перевіряти зошити. Кіт вмостився йому на коліна і так і сидів, поки не вирішив, що годі, треба зробити перерву, і став тихо скреготати і покусувати Діму за руку.

- Сєва, не балуйся, - Діма почухав кота по шиї. - Зараз встану, гляну, чи все в тебе є.

Він перевірив, чи є в мисочці корм, налив свіжої води в поїлку. Подумав, що від контрольних трохи втомився і краще переключитись на інше. Цікаво, що ж у тих листах?

«Люба моя матусю,

радий повідомити вам, що до Відня я прибув благополучно. Наш люб'язний друг Петро Юхимович привітно зустрів мене, і кілька днів я користувався його гостинністю, а тоді знайомі порекомендували мені невеликий сімейний пансіонат. Тримає його француз-емігрант, пан доволі приязний і спокійний. Будинок невеликий, всього два поверхи і мансарда. Я зняв невелику кімнату на другому поверсі, все необхідне там є, і хазяїн навіть познайомив мене з сусідом, студентом того ж самого університету, тільки двома курсами старше. Вернер продав мені свої підручники за попередні роки, так я значно заощадив. І сказав, що я можу звернутись до нього, якщо мені буде щось незрозуміло у навчанні.

Будинок оточений садом з прекрасними жовтими трояндами, від них так солодко пахне. Барон де Белькур сам посадив квіти, коли викупив цей пансіонат, і коли зранку я йду до університету, то часто бачу, як він працює в саду.

Дружини в хазяїна немає, він давно вдівець, допомагає йому донька, але її я ще не бачив, вона в гостях у хрещеної.

Дні мої в основному зайняті навчанням. Інколи я заходжу на музичний вечір до Петра Юхимовича або сиджу в кав'ярні з кавою та випічкою. Знаменита віденська кава ще краща, ніж про неї розповідають... а пироги - мабуть, мені доведеться записатися на фехтування або їздити верхи, щоб не розтовстіти, як доктор Берг!

Ваш відданий син Микола».

«Мила матусю,

недавно, спустившись вниз зі своєї кімнати, я проходив повз двері вітальні і почув прекрасну гру на фортепіано. Таке виконання сонати Скарлатті, точне і водночас чутливе і проникливе, я чув востаннє лиш тоді, коли покійна пані Л. ще грала. Я одразу згадав ті вечори, білий бузок за вікном і те, як солодко пахло в саду біля маєтку Л., і серце стиснулось від спогадів і солодкого смутку.

Двері були трохи відкриті, я дав волю цікавості, заглянув і побачив дівчину в блакитній сукні з мереживним комірцем.

Це виявилась донька хазяїна будинку.

Жюлі де Белькур (так її звати) сказала, що якщо я люблю музику, вона з радістю запросить мене на музичний вечір цієї п'ятниці».

«Мила матінко,

нещодавно я мав перше випробування, яке, на щастя, дало мені зрозуміти, що я не помилився у своєму виборі. Захворіла пані С., поважного віку дама, теж з емігрантів. Вона не могла послати за лікарем, бо дуже обмежена в коштах... навіть у пансіонаті вона живе безкоштовно, завдяки доброті пана де Белькура, який не залишає своїх в біді. Тож я запропонував свою допомогу і сказав, що якщо моїх знань ще не буде досить, я проконсультуюся з професором Рейнером або сам сплачу за візит лікаря. На щастя для всіх нас, у пані була просто сильна застуда, і після того, як вона кілька днів пила ліки, жар спав. Всі ці дні Жюлі була біля хворої разом зі мною, і я все більше впевнююсь в думці, що знайшов в цій дівчині не лише вроду і талант до музики, але й відданість, доброту і милосердя, так потрібні майбутній дружині лікаря».

«Я закоханий, як ще ніколи в житті! І певен, шлюб зробить мене найщасливішою людиною в світі. Але ж... Жюлі вихована в католицькій вірі, я - православний. Вона згодна змінити віру, однак... чи погодиться на це її батько? Він добра людина і буває, каже, що ставиться до мене, як до рідного сина. Проте питання надто серйозне. Я не спав вже кілька ночей...».

Діма відволікся від читання. На екрані телефону знову висвітилось повідомлення від тьоті Алли.