6

Старовинний годинник у читальному залі дзвінко, мелодійно пробив другу. Діма підвів голову. Невже?! Йому здавалося, що він тільки недавно почав працювати. А до Лесі він обіцяв прийти біля третьої…

Глянув на акуратно розкладені, вже опрацьовані документи, і свої нотатки, під кінець, як завжди, дещо хаотичні. От як завжди.

Він подивився у вікно, потім ще раз перечитав щоденниковий запис. От щось в знайденому його бентежило. Діма потер підборіддя кінчиками пальців. Може, це якась підробка чи містифікація? Та наче на те не схоже. На одному куточку аркуша вцілів декоративний елемент, такі він бачив на записах приблизно того ж часу, але з архіву у Львові. Втім, точно можна буде щось стверджувати, коли він розбере весь архів.

Добре, час ще є. Діма впорядкував і здав бібліотекарю папки, акуратно склав в сумку планшет і нотатки. Від музею до Лесиного будинку було зупинки дві, і він вирішив пройтись пішки. Заодно і дати думкам відпочинок.

Діма посміхнувся. Він уже майже чув, що вона скаже, коли він поділиться з нею своєю знахідкою. Згадав, як у неї загоряються очі, варто йому почати якусь незвичну історію. Як вона квапить: «а що там було далі?». Або насмішкувато говорить: «ну, з десятка очевидців хтось точно щось приховав – як казав доктор Хаус, всі брешуть». А іноді вона задумливо дивилась, схиливши голову набік, і накручувала пасмо волосся на палець. Діма любив ці миті тиші і тепла, коли посеред розмови вони застигали на мить, притулившись плечем до плеча - і йому здавалося, що більше нічого й не потрібно.

…Двері під'їзду відчинились легко і безшумно, без звичного скрипу. В холі пахло свіжістю. Консьєржка якраз поливала яскраво-зелену бамбукову пальму в білому вазоні. Обернулась на звук кроків, і, впізнавши Діму, кивнула без зайвих слів.

Він піднявся на другий поверх. Машинально провів рукою по волоссю, ніби збираючи думки докупи, але рядки з щоденника вперто крутились в голові.

Натиснув кнопку дзвінка. Леся підійшла і відчинила двері не одразу, ще сонна після нічної зміни, трохи бліда, вдягнена в м'які домашні брюки і кофту. Вона по-котячому примружилась від світла в коридорі. І він мимоволі затримав на ній погляд на мить довше.

Діма помітив нерозібрану сумку з покупками на табуретці, недбало скинуті туфлі і безлад з заколок, резинок і серветок на поличці біля дзеркала, а коли він зайшов до кімнати, то побачив на журнальному столику чашку з кавою. Вікна були щільно затягнуті важкими темними шторами - вона знову ховалася від світла після зміни.

Обійнявши кохану за талію, Діма вдихнув знайомий запах лавандового гелю для душу і антисептиків, і звично спитав:

- Лесик, ти снідала? Чи тільки на каві?

Запах ліків знову нагадав про довгі години біля операційного стола, і Діма провів долонями по її спині, відчуваючи, як напружені м'язи потроху розслабляються від тепла.

Леся обійняла його у відповідь, зарилась пальцями у світле волосся.

- Та снідала, не хвилюйся, - втомлено позіхнула і міцніше притулила його до себе, - я після зміни зайшла в кафе… поїла картоплю фрі… потім подрімала трохи… зробила гарячий бутерброд. Ай, ну не лоскочись, я боюсь лоскоту!

- Добре, але вечерю я приготую. Здогадуюсь, хек ще лежить в морозилці?

- А куди він дінеться, - хмикнула Леся і полоскотала його у відповідь. - Я сама після змін буваю як морожена рибина. Хоча цей раз наче нічого. Я навіть спала майже до п'ятої ранку, - вона на мить заплющила очі, наче знову готова провалитися в сон. - Чайник ще гарячий, що тобі зробити?

- Якщо ще є отой прикольний чай, то хай буде чай. Щось солоденьке є?

- Цього добра завжди вдосталь, пацієнти так «підсолоджують життя», що від тих цукерок аж зуби злипаються, - Леся пішла на кухню і на ходу спитала: - А треба підсолодити життя? Чим там тебе порадували? Щось на шість чашок кави і безсонні ночі?

- Не те щоб прям настільки біда, але... є над чим подумати, - Діма пішов за нею. Трохи зніяковів, як завжди, коли вона питала, чи йому складно. – І здається, на дещо незвичне я таки натрапив.

Леся ввімкнула чайник, швидко дістала його улюблену зелену чашку, насипала цукор, кинула пакетик. Рухи були чіткі, звичні. А тоді обернулась, обійняла Діму і злегка вкусила за вушко.

- Тоді іди, перевдягайся і мостись. Зараз зроблю чай, прийду, і ти мені все розкажеш. Що в нас цього разу, детектив чи любовна історія?

- Я навіть не знаю… краще я просто розповім.

Діма влігся на величезний м'який диван, завалений подушками - Леся любила будувати собі з них і ковдри халабуду. Прочитане не відпускало: йому знову пригадалась фраза з рукопису про схованку у саду.

Леся принесла чай, поставила чашку на столик, але він навіть не глянув на неї - притягнув кохану до себе і зарився носом у її волосся.

- Ну не відволікай! - Леся вивернулася з його обіймів, а тоді пригорнулась сама, вмостивши голову йому на плече. - Я спочатку хочу кулсторі!