3

Півроку тому

Діма повернувся з дня народження приятеля, роззувся, скинув куртку і зайшов на кухню з лоточками з ковбасною нарізкою і тортом. В кухні було тепло, пахло смаженою картоплею і трохи спеціями. Лампа світила приглушено, і Діма подумав: мабуть, треба буде поміняти.

Батько сидів за столом і вечеряв під якесь шоу про подорожі на телефоні.

- Привіт, бать, - Діма поставив смаколики на стіл. - Пригощайся, це Серьога з собою дав.

Батько втомлено підняв голову. Посміхнувся кутиком губ.

- О, медовик. Катюша пекла?

- Ага, - кивнув Діма.

- Передавай їй від мене привіт. А я тебе бачив, до речі… біля кафе, як завозив товар на точку. Це ти з дівчиною був? – спитав батько. - З тою, про яку розповідав на днях?

- Так, з Лесею. В неї якраз був вихідний, - буденним тоном мовив Діма і сів навпроти. Кінчики пальців трохи затремтіли у передчутті: буде щось казати чи ні.  

- Симпатична, нічого не скажеш. Все при ній. Видно, що стежить за фігурою. Не розпливеться. От тільки... - батько поклав виделку і задумався. - Постава в неї така, характерна, не дівчача. Вона що, тренер з карате?

- Ні, анестезіолог. Та вони всі там такі, як в армії. Відділення важке, - видихнув Діма. -  Але спортом вона займалась, тут ти вгадав.

Батько глянув на нього, знову перевів погляд на екран, тикнув пальцем:

- О, диви, рись. Бачиш, які м'язи? Як крадеться, щаз як стрибне! Блін, твоя Леся чимсь на неї схожа.

- Гарна ж, - з гордістю сказав Діма.

- Не сперечаюсь, але щось пацанське в ній є, - пробурчав батько, витираючи руки серветкою. - От скажи мені, ну чим тобі Діана була не така?

- Чому не така? Мене все влаштовувало. Вона сама від мене пішла, сказала, що їй зі мною нудно. Не знаю, в чому проблема, ми ж на місці не сиділи, - невпевнено сказав Діма. - І в кіно ходили, і на концерти, і на природу, і в відпустку в Львів їздили.

- Тю. Не про той двіж мова, - батько доїв картоплю, відкинувся на спинку стільця і продовжив: - А Свєта чому тобі не подобається?

Діма зітхнув. І всім їм потрібно, щоб він звернув увагу на Свєту, ніхто не розуміє…

- Вона мені як сестра.

Батько піднявся, поставив чайник, а тоді обернувся до Діми, глянув похмуро і сказав:

- Дивись мені... - пауза. - Ще Леся як Леся, але якщо виявиться, що ти того... по мужикам... то мені такий син не треба!

Діма здивовано підняв брови, на мить завмер.

- Та які ще мужики? Ну ти вигадав, бать!.. я свою Лесю ні на кого не проміняю...

Він злегка струснув головою, наче відмахуючись від абсурдності розмови. Йому й на думку не спадало нічого подібного!

Чотири місяці тому

 Лесі теж не давали спокою. Перед Різдвом вони разом ходили по торговому центру, вибираючи подарунки для колег і друзів. Вітрини вже були по-святковому прикрашені ялинковими гілками, кульками і мішурою. З колонок лунали різдвяні і новорічні пісні. Неквапливо крокували від магазину до магазину сімейні пари, кудись поспішали офісні працівники і працівниці з брендовими сумками, шуміли підлітки.

 Зупинившись біля вітрини з подарунковими наборами,  Леся сказала:

- Отакий моєму завідувачу підійшов би, він любить всякі цікаві фляжки і келихи. Але дорого.

- Якщо що, то я додам, - запропонував Діма.

- Та не в грошах справа, просто може виглядати як хабар, - хмикнула Леся.

Діма задумався, глянув, що ще оригінального можна знайти серед сувенірів.

- Може тоді подивимось келих або чашку з оригінальним надписом, і якийсь смаколик?

Він повернувся в бік полиці, на якій стояли чашки: «Різдво і кава», «Без еспрессо я в депрессо».

-  «І що б ви без мене робили»? – тихо прочитала Леся вголос напис на чашці з котом. – О, цю подарую нашій старшій медсестрі. А ось глянь… «Спочатку кава, питання потім»! Васильович зацінить.

Неочікувано до них наблизився молодик в довгому сірому пальто з широким, по моді, картатим шарфом. Радісно вигукнув:

- Які люди! Леся! Як справи?

- Макс, рада бачити! – бадьоро відповіла вона. Посміхнулась, але погляд залишився трохи настороженим. - Що там у вас в восьмій нового?

- Та все те ж саме. Роботи багато, - Макс покрутив у пальцях брелок. - Студенти на практику прийшли, непогані хлопці і дівчата, головне, хочуть вчитися. А в тебе новий колега? Чи інтерн?

- Діма мій хлопець, він не з наших. Історик.

Чоловіки потиснули руки, але Макс не втримався від питання:

- То це ти через нього Івану відмовила?

- Ні. Ми й познайомились тільки восени.

Леся стиснула ручку сумки в руці. І Діма вже знав, як змінювалась її постава, коли вона чула щось, що її злило, або у вихідний викликали когось замінити на складному випадку. Батько точно сказав: як рись, готова до стрибка.

- А все ж не розумію я тебе… - недовірливо сказав Макс і трохи нахмурився. - Іван ще рік-два і до завідувача відділення доросте.

- Я буду за нього рада, - Леся впевнено підняла голову. В голосі прозвучала легка насмішка. - Але в мене своє життя. Може, я теж рости хочу. Чи принаймні працювати, а не чекати на кухні, поки прийде його величність цар звірів.