1

Кіт нахабно заліз на клавіатуру ноутбука, ніби заявляючи, що це його територія. Певно, якби він вмів говорити, то сказав би: «Ти, хазяїне, зовсім совість втратив – після роботи ще готуєш учнів до НМТ, а насипати корму бідному котику забув!». Але і невдоволене «няв» звучало досить переконливо. Северус був не ким-небудь, а напівкровним орієнталом – за походження і отримав кличку, а що, принц-напівкровка: мама виставочна орієнталка, тато ж залишився невідомим, і про нього натякали тільки кілька нехарактерних для породи рудих плям на кремово-білих лапках. Балували ж Сєву, як справжнього принца, і він вважав себе справжнім господарем дому.

Від натиску лапи екран блимнув. Просто дивно, як такі крихітні лапки могли робити стільки шкоди, а коли Сєва бігав по кімнаті, завжди здавалось, що через квартиру біжить як мінімум слоненя, так він тупотів. Діма провів долонею по шовковистій шерсті і знову поправив налаштування. 

- О, вау, Дмитре Дмитровичу, у вас є кіт! – захоплено вигукнула учениця, і Діма ледь стримав усмішку. – Який гарнюній. Просто мімімі!

Сєва нахабно поліз у камеру своєю видовженою мордочкою. Він знав, що він самий гарний в світі кіт. Дімина мама часто це повторювала.

- Киииця! – в кадрі у Соні з'явилась її молодша сестра. – Кицюня!

- Це котик, - Діма забрав кота на руки, почухав за вушком, схожим на ельфійське. – Сєва, не тисни на жалість, ти недавно їв. Ну що, міні-перерву на кота зробили, продовжимо. Наступна тема: Галицько-Волинське князівство. Князівства Середнього Подніпров'я: Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське почали занепадати через низку причин. Як ти думаєш, яких?

- Монгольська навала, - впевнено почала Соня. – Про це ми з вами недавно говорили. Київ було майже зруйновано, а галицькі землі були менш доступними для кочівників…

- Добре, а що до того? – нагадав Діма.

Дівчинка задумалась. Він бачив, як вона водить очима в сторони і крутить в руках олівець. Але не підглядує в підручник чи конспект. Думає.

Саме того Діма і очікував: щоб інформацію не зазубрювали, а розуміли. Він вмів говорити з учнями не як ментор і суворий контролер, а як співрозмовник, з яким вони самі знаходять відповіді на питання. В школі учні часто казали, що його уроки можна назвати «Слідство вели», бо одним з улюблених його питань було «чому?». Хлопці і дівчата, яких він вів як репетитор, на НМТ йшли спокійно, без безсонних ночей і нападів паніки, і навіть ті, хто вважали себе безнадійними, здавали на прохідний бал.

- Можеш пригадати, що відбувалось в той самий час у Європі, - підказав він.

- А, точно! – вигукнула Соня. – Феодальна роздробленість. Не було чітких законів, хто саме і які землі успадковує. При цьому, кожен претендент прагнув захопити якомога більше територій.

- Вірно. А в результаті?

- Київська держава мала менше можливості опиратися зовнішнім ворогам, - бадьоро продовжила дівчинка. – І через внутрішні війни стали занепадати давні торгові шляхи.

Діма непомітно, під столом, стиснув кулаки, як під час перегляду спортивного матчу, коли перемагає своя команда. А на початку року Соня казала, що історію не розуміє, що всі ці події змішуються в голові, як каша, і взагалі математика набагато логічніша.

Закінчивши урок, Діма заварив собі зеленого чаю. Після говоріння зранку до вечора горло починало поболювати. Він поспіхом ковтнув надто гарячий напій. Та тільки відвів погляд від екрану, заплющив очі і розслаблено відкинувся на м'яку спинку комп'ютерного крісла, пролунав дзвінок телефону. Номер був незнайомий. Пальці напружились. Мабуть, хтось ще згадав, що НМТ вже наближається. От буде весело, якщо виявиться, що дитина роки чотири підручник з історії не відкривала. Але нічого, і з цим можна працювати.

- Добрий вечір, - бадьоро відповів Діма, намагаючись, щоб голос звучав рівно і професійно.

- Добрий вечір. Дмитро Дмитрович? – мовив красивий жіночий голос. – Мені вас порекомендував батько Олі, сказав, ви чудово розбираєтесь в історії і навіть займаєтесь дослідницькою роботою.

- Так-так, я якраз планую поступити до аспірантури, готуюся здавати іспити, - підтвердив Діма.

- Кхм. Мене звати Олена, і я хотіла б запропонувати вам роботу, - сказала жінка. -  Основній вона не завадить, з термінами я не тиснутиму, бо розумію, що це справа досить копітка. Потрібно опрацювати сімейний архів. Листи і щоденники, в основному століття вісімнадцяте-дев'ятнадцяте. Самі розумієте, що це. Складні почерки, архаїчна мова, а подекуди і взагалі тексти іноземними мовами. Для мене це темний ліс, в школі англійська каторгою була! Але це історія мого роду.

- Досить цікаво! – вигукнув Діма. – То час у мене буде?

Він застиг на місці. Різко видихнув. Серце забилось трохи швидше. Схоже, у нього скоро з'явиться тема для дисертації. Щось дійсно нове, мало вивчене, з чим ще ніхто, крім нього, не працював…

- Звісно. Папери знайшли у нашому музеї мистецтв, коли підземну частину переробляли під бомбосховище. Робили ремонт, і виявилось, що в стіні був сховок з документами, - розповіла пані Олена. -  А так як я належу до роду Білевичів, і директор музею мій давній знайомий, мені повідомили…