Розділ 37 Відміряючи хвилини

Ранкові сонячні промені торкнулися перил балкона. Небо було сіре, а повітря — важке, просякнуте запахом диму. Принц Варгфрід стояв нерухомо, спостерігаючи, як останні стовпи чадного марева повільно здіймаються вгору.

— Ваш наказ виконано, принце, — озвався за спиною капітан Веліян.

Варгфрід обернувся й мовчки кивнув. Неквапливо підійшов до столу, сів, підперши голову рукою, ніби розмірковуючи над чимось значно важчим за нічні події.

— Він вас бачив? — запитав принц, не підводячи погляду.

— Ні, — відповів капітан. — Навіть натяку не залишили.

— Добре, — коротко кинув Варгфрід.

У двері постукали.

— Ваша високосте, — увійшов лицар, низько схиливши голову. — Граф-канцлер Фрідослав.

Принц повільно видихнув і відвернувся до вікна.

— Нехай увійде.

Лицар кивнув, пропустив графа до зали й тихо зачинив за собою двері.

— Ваша високосте. Капітане, — Фрідослав привітався поклоном і сів за стіл.

Капітан відповів стриманим нахилом голови.

— Графе-канцлере.

Варгфрід усе ще не дивився на гостя.

— Доброго ранку, графе.

Фрідослав підняв брову.

— Щось не так? — обережно спитав він.

— Ні, — майже одразу відповів принц.

Граф кинув погляд у бік балкона. Двері лишалися прочиненими, і запах диму відчувався навіть тут, у залі. Присутність капітана Веліяна лише підсилювала відчуття, що ніч не минула марно.

— Невже… нічого не вийшло? — промовив він, не приховуючи сумніву.

— Мені не повідомили про результат нічної вилазки. Капітан Веліян наказав мовчати, — з докором промовив граф і перевів погляд на капітана.

— Запобіжні заходи, аби можливі шпигуни князя нічого не дізналися, — упевнено відповів Веліян, тримаючись рівно. Та його погляд не витримав — він ковзнув униз і вбік, ніби шукаючи опору в камені підлоги.

Граф Фрідослав насторожено насупився.

— Ваша високосте? — звернувся він до принца.

Варгфрід нарешті, неохоче, ніби через силу, підвів на нього очі.

— Граф Фрідегор мертвий, — сказав він майже тремтячим голосом.

Фрідослав завмер на мить, наче не відразу зрозумів почуте.

— Це… точно? — обережно перепитав він.

Принц кивнув і прикрив обличчя рукою.

— Ворог діяв швидше, ніж ми, — додав Варгфрід глухо.

Граф різко глянув на капітана.

— Хіба вашим першим завданням не було знайти графа й переконатися в його безпеці, перш ніж починати дії?

Веліян стиснув кулаки.

— Ми зробили все, що могли. Граф був отруєний. Він помер, не встигнувши залишити табір. Нам довелося забрати тіло й кинути у вогонь, аби ворог не дізнався про нашу присутність.

Фрідослав повільно зчепив пальці в замок. Настала коротка, важка пауза.

— Не будемо падати духом, — нарешті мовив він. — Оплакуватимемо його після повернення додому. Наразі ми маємо бути сильними.

Принц здригнувся від тихої усмішки. Через те, що його обличчя було сховане, могло здатися, ніби він плаче. І Варгфрід це розумів.

Заспокоївшись, він витер невидимі сльози й підвівся.

— Ми не впадемо, — сказав принц. — Так чи інакше, цієї ночі ми завдали болісного удару по ворогу й виграли час.

Він окинув поглядом графа, а потім зупинився на капітанові.

— Збільште гарнізон і тримайте військо в готовності.

Після цього Варгфрід перевів погляд на Фрідослава.

— Канцлере, підготуйте листа князю Ліонелю щодо перемовин. Запропонуйте обмін.

Капітан і граф схилили голови. Фрідослав збирався щось сказати, але принц не дозволив — підняв руку, зупиняючи його.

— Залиште мене. Я хочу побути сам.

Він розвернувся й попрямував до балкону.

— Ваша високосте, — мовив капітан, схиливши голову, і вийшов першим.

Граф ще мить дивився на принца, не зводячи брів.

— Я буду поруч, — сказав він, підводячись.

Варгфрід кинув на нього короткий погляд через плече й одразу відвернувся.

Граф Фрідослав вийшов слідом за капітаном.

***

У коридорі граф наздогнав капітана й зупинив його, торкнувшись плеча.

— Капітане Веліяне, — окликнув він.

Капітан зупинився й обернувся.

— Графе? — у його голосі промайнула щира, але стримана здивованість.

— Ви все розповіли щодо нічної вилазки? — спитав Фрідослав.

— Усе, — відповів капітан без паузи.

Граф на мить затримав погляд на його обличчі.

— Значить, мені здалося, — тихо мовив він.

— Що саме? — поцікавився Веліян.

— Що ви щось недомовили, — погляд графа потемнів. — Або навмисно приховали.

Капітан повільно хитнув головою.

— Ні. Якщо це все, з вашого дозволу, я повернуся до виконання наказу принца.

Граф кивнув.

— Звісно.

Веліян ще раз схилив голову й рушив коридором геть.

Граф Фрідослав дивився йому вслід, схрестивши руки на грудях, доки тінь капітана не зникла в напівтемряві.

***

Увечері до палацу повернувся капітан Клеман. Не затримуючись ні на мить, він одразу попрямував на аудієнцію до принца.

Варгфрід прийняв його в нових покоях — не надто великих і не тісних. Вони містилися поблизу управлінської частини палацу, що дозволяло за потреби швидко дістатися як до радницької зали, так і до внутрішніх покоїв. Місце було обране не для розкоші, а для контролю.

— Ваша високосте, — капітан Клеман схилив голову.

— Капітане, — коротко відповів принц.

— Ми вбили двох ворожих командирів і вчинили чотири масштабні підпали, — почав Клеман. — Ворог затриманий. Він більше не може пересуватися з тією ж швидкістю, що раніше. Але… — він на мить зупинився. — Повністю зупинити його не вдалося.

Останні слова прозвучали стриманіше, ніж попередні. Та постава капітана залишалася рівною — без виправдань і страху.

— До них підійшло підкріплення з найближчих земель. Управління військом централізували. Членів воєнної ради перевели під посилену охорону. — Клеман підвів погляд. — За моїми даними, військо зі сходу очолив лорд Марфорта.