Розділ 31 Тінь фаворита серед гілок

— Я сам здатен дійти, — кинув принц, помітивши, що Ремград іде слідом.

— Не заперечую, — м’яко відповів лорд.

— Тоді навіщо ви йдете за мною? — Варгфрід насупив брови.

— Щоб упевнитися, що з вами все гаразд, — на устах лорда з’явилася грайлива усмішка.

— Усе гаразд, — відрізав принц.

Та Ремград не зупинявся й продовжував іти слідом. Лицарі, що супроводжували принца, трималися на кілька кроків позаду, не втручаючись. У присутності лорда не було жодної потреби — у разі необхідності їх і так вистачило б, аби допомогти принцу. І все ж Варгфрід не поспішав проганяти Ремграда. Навпаки — з тембру його голосу можна було вгадати, що він хоче, аби той ішов поруч.

— У мене немає часу на це, — сказав принц, радше переконуючи себе, ніж лорда. — Потрібно готуватися до війни. Перемога — єдине, що зараз має значення.

— Вам щось заважає? — з натяком спитав Ремград, дивлячись лисячим поглядом.

Принц глянув на нього через плече й одразу відвернувся.

Лицарі відчинили двері, і Варгфрід увійшов до покоїв. За мить двері зачинилися. Принц обернувся — лорд не зайшов слідом. Варгфрід розгубився. Він очікував іншого.

Не зволікаючи, він знову відчинив двері — але за ними від Ремграда не лишилося і сліду.

Лицарі здивовано глянули на принца. Варгфрід, не сказавши ні слова, повернувся до покоїв.

Сівши за робочий стіл, принц спробував знову зосередитися на справах графства й королівства, та думки про лорда не давали цього зробити. Ні поразка в перегонах, ні те, що сталося після, ні навіть те, що Ремград провів його до покоїв і одразу зник, — усе це не мало б мати жодного значення. Це було безглуздо. І точно не важливіше за війну.

Та різниці він не відчував.

Раніше Варгфрід ніколи не поставив би власні потреби вище за інтереси держави. Обхід казарм чи солодкі суничні тістечка? Без вагань — обхід. Зустріч із графом чи відпочинок? Звісно, зустріч. Завжди так.

А тепер йому більше хотілося зупинитися. Відпочити. Прислухатися до себе, а не до державних справ.

Це було неправильно — так він вирішив. Тож змусив себе дивитися на папери на столі, а не на спогади й зайві думки, що вперто не відпускали.

Раптом у двері постукали.

З дозволу принца до покоїв увійшов старший слуга.

— Ваша високосте, пан Брангард передає, що графи зібралися на позачергове засідання воєнної ради, — повідомив він, схиливши голову.

Слова прозвучали буденно, навіть трохи недбало. Принц не відповів одразу, намагаючись зрозуміти: це запрошення — чи вже суха констатація факту, що засідання відбувається без нього.

— Як це розуміти? — запитав він.

Старший слуга промовчав.

Варгфрід повільно підняв брови, уважніше вдивляючись у його обличчя.

— Давно вони зібралися?

— Не знаю, — відповів слуга. — До мене прийшов слуга пана Брангарда і передав, що графи вже деякий час перебувають у залі засідань. Пана насторожило те, що вас там немає, і він вирішив повідомити.

Цього було достатньо, аби принц підвівся.

— Де зараз пан Брангард?

— Мені… це невідомо, — відповів старший слуга, і в голосі прозвучала ледь вловима нервозність.

Варгфрід зітхнув. Без зайвих слів він відкинув папери зі столу й рушив до зали воєнної ради.

***

Лицарі при вході до зали, помітивши принца, негайно відчинили двері. Один із них голосно оголосив:

— Його високість, граф Мрійзару, високоповажний, вельможний і преславний принц Земель Вітрів!

Усі графи підвелися й схилили голови. Вони явно не очікували побачити принца — здивування читалося і в рухах, і в поглядах.

Варгфрід не сів на своє місце. Він став за стіл, опершись долонями об край, і без прелюдій заговорив:

— Я слухаю пояснення.

Після короткої паузи слово взяв граф Фрідослав.

— Ми мали намір запросити вас, ваша високосте, — мовив він рівним тоном. — Але ви були зайняті. А питання, через яке скликали раду, не допускає зволікання.
Наші люди з Рівноденя повідомили: противник відправив із Кларволнта кораблі з армією. З перехоплених листів випливає, що удар готують по півдню, а не по півночі. Імперія веде підготовку літнього наступу, прикриваючи його весняними провокаціями.

Щойно Фрідослав замовк, граф Ісвірд спокійно, майже байдуже, продовжив:

— Незабаром ворог дізнається, що його плани для нас не таємниця. А це залишає йому лише два варіанти: або відкласти наступ, або пришвидшити. З огляду на нещодавні арешти імперія могла б схилитися до першого. Але я вважаю, що вона обере друге.

Він злегка повернув голову, переводячи погляд із одного графа на іншого.

— Ми провели арешти в північній частині провінції. На півдні — ні.
Документи зі складу й допити дозволили викрити всіх зрадників, і всі вони — вихідці з півночі. Південь ми не зачепили зовсім. А це означає лише одне: чутки про наші дії вже дісталися Рівноденя — і зараз стрімко летять до Кларволнта.

Граф Драґслав твердо наголосив:

— Нам необхідно негайно ухвалити нову стратегію. Перегнати імперію в підготовці ми не зможемо, але здатні краще підготуватися до їхнього наступу. Час ще є — ми можемо перевести оборонні сили на південь.

Варгфрід уважно вислухав графів. Попри внутрішню напругу, він зберіг зовнішній спокій і вже за мить відповів:

— Ні. Ми не звернемо з уже затвердженого курсу. Ми вдаримо першими по Рівноденю. Якщо ворог знає, що ми знаємо все — який сенс для нього ризикувати? Він змінить тактику, але, як ви самі зазначили, навряд чи відкладе наступ. Щойно стане відомо про наше наближення, противник буде змушений відступити й перекинути війська на захист власних земель. Наша головна мета — захистити Мрійзар і все королівство. І цього можна досягти лише одним шляхом: перенести війну на землі Станвеїв, щоб Землі Вітрів не потонули в крові.

Принц сів на свій стілець і коротким жестом дозволив графам зайняти місця.

— Це надто ризиковано, — заперечив граф Драґслав. — Ми нападемо на Рівнодень, а вони вдарять по наших беззахисних землях. Ми вторгнемося на континент, де імперія зможе стягнути війська з усіх боків і знищити нас. Стратегічно вони опиняться в найвигіднішій позиції. Якщо ми залишимо Мрійзар без основних сил, імперців просто не буде кому зупинити. Нам доведеться просити допомоги в сусідніх графств і у короля. Але чи встигнуть вони, перш ніж упаде місто і фортеці? Ми повинні залишитися й захищати власні землі.