Розділ 6 Кривавий місяць

Небо було чистим, і повний місяць, мов холодне око богів, освітлював порт. Завдяки йому та зіркам — його вірним охоронцям у сяючих обладунках — ніч здавалась світлішою, ніж годилося. Лише тіні нагадували, що день давно минув. Смолоскипи горіли на кількох будинках радше з звички, ніж із потреби.

Посеред пристані височіло кілька кораблів. Два з них стояли осторонь — віддалені від решти, мов вигнанці серед власного племені. Над кожним майоріло по два прапори, що тихо тремтіли на нічному вітрі.

Між вузькими вуличками й темними стінами причаїлися кілька постатей у чорних плащах. Принц Варгфрід виглядав із-за рогу, уважно спостерігаючи, як імперський гребник патрулює пристань. Той байдуже пинав каміння, іноді повітря, позіхаючи від нудьги. Зрештою, він сів на край причалу, піджав ноги під себе й занурив палець у воду — наче шукав у її тихому плесі щось важливе. А може, просто намагався не думати ні про що.

Раптом позаду принца почувся тихий хлопок. Варгфрід здригнувся й різко обернувся. Позаду стояв граф Хальден — рука його була піднята, кулак зціплений. Поруч лицар — гордовитий, із холодним поглядом — тримав одну руку на руків’ї кинджала, а іншу — все ще піднятою, ніби щойно відкинув графову руку.

Усе стало зрозуміло без слів: граф хотів торкнутися принца, та лицар зреагував миттєво. Та слова вирвалися раніше, ніж думки встигли зібратись докупи.

— Що, біса, коється? — прошипів Варгфрід.

Граф зиркнув на лицаря, опустив руку й зробив крок уперед. Лицар теж опустив долоню, але залишився між ними — насторожений, мов вовк перед кидком.

— Ваша людина мене вдарила, — холодно промовив Хальден.

Лицар промовчав. Варгфрід кинув на нього короткий погляд, а тоді перевів очі на графа й ледь усміхнувся.

— Зрозуміло. Треба бути обачним, — мовив він, з ледь помітною насмішкою. Потім, не змінюючи тону, додав, звертаючись до лицаря: — Не заважай.

Лицар схилив голову й відступив убік, поступаючись місцем графові.

Граф ще раз окинув Варгфріда поглядом і підійшов ближче. З боку могло здатися, ніби він просто перевіряє — чи справді лицар дозволив йому підійти до принца, — але в думках граф уже уявляв, як приємно було б відрубати тому руку. Все ж, мусив визнати — реакція вартового вражала. Захистити пана, не зважаючи навіть на статус можливого нападника — така відданість варта поваги.
Він сам вимагав від своїх людей не меншого.
Та все одно — неприємно, коли твою руку відбивають, наче ти якийсь злодій. Граф не вважав себе загрозою принцу.

— Як справи? — тихо спитав він, визираючи з-за рогу.

— Ніякої варти, — відповів Варгфрід, не відводячи погляду від пристані.

— А цей? — граф кивнув у бік постаті біля води.

— Гребник. Не принесе клопоту, — холодно мовив принц. — Можемо починати.

Граф Аурвальд усміхнувся й ступив уперед. Двоє його людей одразу розступилися, пропускаючи пана.

— Якщо бажаєте, я візьму гребника на себе, — сказав він легким, майже байдужим тоном. Під плащем було видно, як рука торкається руків’я меча.
Сірі очі графа блиснули рішучістю — у них не було ні страху, ні вагань.

— Ні, — різко відрізав граф Хальден, ще до того, як принц встиг відкрити рота. — Я сам.

Граф Аурвальд хмикнув.
— Як скажете, графе. — Його голос звучав так, ніби йому байдуже, хто саме піде на ризик.

— Його треба прибрати швидко, — холодно мовив Хальден. — Інакше те, що здається дрібницею, стане великою проблемою.

Граф Аурвальд усміхнувся з ледь помітною іронією:
— Якщо ви впевнені у своїх силах — гаразд.

Принц Варгфрід, ковзнувши поглядом по обох графах, повільно витягнув меч із піхов.
— Значить, починаємо. — Його голос був рівним, але в очах спалахнув вогонь. — Графе, вперед.

Загін рушив з місця: принц, граф Аурвальд і дев’ятеро озброєних людей, ще четверо — залишилися на місці, почавши готувати підпал.
І саме в цей момент граф Хальден раптово виставив руку, перегородивши шлях.

Принц здивовано глянув на нього.
— Що це означає? Я сказав — уперед.

Але Хальден стояв нерухомо, наче вкопаний. Його очі звузилися, погляд застиг десь уперед, у темряві між кораблями.

— Ви не казали, що імперці під охороною місячного демона, — тихо промовив він.
Голос зберігав рівність, та в ньому вже чулась ледь помітна тріщина — перша ознака справжнього страху.

— Під ким? — спитав принц, зиркнувши на графа. — Чия охорона?

Варгфрід був неприємно здивований — у його голосі чулося роздратування, але водночас щирий подив.

Граф Хальден не відповів одразу. Його погляд був прикутий до двох імперських кораблів, а точніше — до прапорів, що коливалися над щоглами.
Принц подивився туди ж, та не побачив нічого, крім темряви й червоних відблисків місяця на тканині.

— Поясніть, — наказав Варгфрід, у голосі прозвучала владна холодність.

Хальден глянув на принца, але перш ніж встиг вимовити бодай слово, граф Аурвальд з усмішкою виступив уперед.
— Граф Хальден злякався, — кинув він, майже з насолодою.

Його рука вже лежала на руків’ї меча, очі блищали азартом. Він зробив крок уперед, готовий до дії.
— Якщо він не може, я зроблю це сам, мій принце.

Та раптом Хальден різко схопив його за плече.
— Ні!

Аурвальд зиркнув на нього, готовий вирватися, але навіть принц, почувши той тон, здригнувся.

— Чому ні?! — запитав Варгфрід, ледь не з криком.

— Подивіться, — хрипло мовив Хальден, вказуючи на кораблі. — Над імперським прапором висить червоний. Не бачите? Повний місяць, і він освітлює його чітко. А на обрії — грозові хмари. Вони не просто так.

Вітер із моря доніс запах вологи, важкий і гіркий, наче попередження.
Принц на мить мовчав, вдивляючись у червоний прапор, що ледь ворушився у світлі місяця.

Аурвальд різко скинув руку графа Хальдена зі свого плеча.
— Не зупиняйте мене через старі байки.