Розділ 2. "Неочікуванчик" або Одіс Казано

                                                                             Через два дні :

   -" Проснися і співай,моя чіка !"- написала мені Адель смс-кою.

- Давно це зробила,як раз допиваю кавусю.

-Я до тебе зайду,разом поїдемо  на моїй машині ,як раз не зайнята,адже у мене всі вдома  до LAFu(прим. Las-Vegas Airlanes Fly.)

   Дивлюся у вікно:замість сонця і спеки як це характерно для літа мряка,та дощ.Краплі вистукують,ніби каблуками по мармуровій плитці,танцююючи якийсь свій ритуальний   танець,воно й не дивно  все це через вологий клімат  Нью -Йорку. Я сама заплуталася,не розуміючи чи правильно я поступаю,нічого не сказавши матері.Перебратися жити до нової країни з нульовим капіталом,та почати своє життя з чистого аркуша. Без гроша в кишені.Ось так спонтанно перш за все довести собі що я чогось коштую в цьому житті,що за моєю бездарністю приховується щось більше.Раптом мене з моїх думок перервав звук дзвінка у двері.Вийшовши в коридор бачу її :

-Ти готова ?

-Готова.

-Ну,і безлад яких ще світ не бачив у тебе в умивальнику гірше чим на сміттєзвалищі ! -,зайшовши на кухню,побачивши гору немитої посуди.-Уявляю щоб тобі зробила місіс Грель...

-  Тут і уявляти нічого не треба. Цей узурпатор жіночого роду,тільки про свою роботу і думає.Максимум би зцепилися за те,що я така нехлюйка... Ти чай будеш ?

-Ні,дякую боюся що якщо зараз погоджуся,ти змусиш  мене вимити і після себе плюс після мене...а взагалі он у вас посудомийна машина чому не закинеш ?

-Не будь моєю матір'ю,вона на таке спроможна кожен ранок після сніданку,але логіка навіщо вмикати посудомийну машину після однієї кружки і тарілки мені не зрозуміла.

-А мені зрозуміла,бо її донька неспроможна бодай скоротати якось час,щоб твоїй мамусі вчасно бути на роботі.

-Ой,все тільки не починай.Краще,зачекай мене тут візьму для твого брата подарунок...

    Ми спустилися ліфтом,йдемо до машини Адель:

-Можна я свій подаруночок «котлетці» покладу в багажник ?

-Клади,тільки обережно що не пом'яти букет.-сказала це Адель,сідаючи за кермо,відкривши мені одним клацанням на своїх ключах багажник.

***

   Їхали,обминаючи сірі англійські широкі вулиці за крутими поворотами,в салоні автомобіля лунає з динаміків музика фортепіано,я дивлюся а каплі стікають по склу,як намистинки перлин,на хвилину в голові роїться багато питань : «Невже Одіс змінився настільки,як каже Ад,що здається він викинув зі своєї голови ось цю дівчинку,котру в 17 років називав ї булочкою».Він завжди з неї любив прикалуватися.Завжди Ліані і Крісу казав:«Все вивчуся,задля неї перетну екватор на своєму особистому літаку,щоб її серце тріпотало як біла голубка яка так іі манить своїми крильцями отак і бути в небі на рівні з моїм літаком».Раптом голос перервав  мої думки і вернув у реальність.«Камілла,ми приїхали». Ми обоє виходимо під своїми парасольками,дивимося а на майданчику всюди літаки,то один приземляється, інший готується до відльоту,десь ще в іншому місці бігають інженери ,перевіряючи та щось узгоджуючи між штурманом... 

   Дивлюся Адель збентежена: " Камілла,я не бачу братів рейс,невже його не випустили з роботи?Чи щось сталося і затримали ? "

Зненацька як грім серед ясного неба зі спини :

-Камілла ?

          Я  обертаюся,не вірю своїм очам стоїть під чорною парасольою з валізою у руках елегантний,високий в темно-синьому кашеміровому пальто із закладеним комірцем з акуратним золотим значком у вигляді авіаційних крил літака.Хоча більше схожі на якісь мініатюрні крила ангелів по правому боці на грудях.  Шатен з акуратною стрижкою з  фуражкою де посередині  якийсь незрозумілий значок на голові  в  темно синіх брюках. На шиї висів якийсь бейджик,згодом приглянувшись я побачила що там його ініціали на англійській мові.Голос хриплуватий і низький,але придає йому якогось особливого шарму.Очі-зелені,як оксамит ,але водночас в них читається ніжність,тільки подекуди в погляді видна його серйозність.

-Ти ?-я здивовано витріщила очі,адже не очікувала замість хлопчика-карамельку побачити змужнілого хлопця якому 25 років

-ААААААА! Братєльнік,яка я рада,наступного разу не лякай,бо кардіологічне відділення моє .-Міцно обійняла його ,накинувшись на нього  не бачачи 8 років.До речі,це тобі.Там те,про що ти мріяв,-Підмигнула мені Адель.

  Ледь зовсім не забула про подарунок який у мене в руках,бо стояла як вкопана  і роздивлялася Одіса

-Це тобі ,можливо не про те що ти мріяв,але сподіваюся мій подарунок,нічим не гірший.

-Що ж подарунки,подарунками,а я хочу додому,викличу водія...

-Не потрібно я тебе відвезу,мама і тато тебе зачекалися. За кермо я не дам тобі сісти,не дай бог ще заснеш.

-Ок,тільки валізу я сам в багажник поставлю,це ти мені хоча б дозволиш ?