Повернення Дамблдора

В третій день другого тижня квітня директор Дамблдор, як ні в чому не бувало, вийшов до сніданку зі свого кабінету. 

Надзвичайно цій події зраділа Мінерва Макгонегел, яка й почала закидати Альбуса питаннями.

Все намагалась визнати: куди та чому зник директор? Чому так довго був відсутній? І ніякої звісточки їй не прислав! Хоча вона, Мінерва, дуже за нього хвилювалася. А ще, чи не він сам називав її своєю найкращою Ученицею, замісницею і правою рукою?! Тоді чому – чому?! – всі ці місяці він не давав про себе знати?

На всі питання та нарікання професора трансфігурації Альбус Дамблдор, загадково блискаючи окулярами-половинками та бісиками з блакитних очей, таємниче усміхався, багатозначно мовчав та відкараскувався багатослівними пустими відмовками. 

Так нічого й не дізнавшись, пані замісниця насупилася й гаркнувши на кількох студентів затіявших жартівливу сутичку за столом, допила чай та покинула Велику Залу.

А директор Дамблдор, з тією ж таємничою посмішкою задумливо намазуючи печінковий паштет на шматочок тосту, обвів чіпким поглядом Велику залу. Спочатку зупинив серйозний погляд на кожному зі студентів, присутньому на сніданку. Потім перевів погляд на викладацький стіл й так само чіпко роздивився кожного зі своїх колег-підлеглих, наостанок отримавши підбадьорливе підморгування від професора Зіллєваріння Северуса Снейпа. Після чого впав в глибоку задумливість не помічаючи, що вже поклав у свою тарілку п'ятий тост з паштетом – в доповнення до чотирьох сосисок, велетенської гірки листя салата, вівсяної каші, семи варених яєць – та береться за шостий.

А подумати було про що — і про зміну розкладу занять, і про повернення скасованих предметів, і про стипендії (які, як виявилось мають нараховуватись сиротам, відмінникам та ще кільком категоріям учнів, а замість цього перераховувались у невідомий, поки що, сейф), і про переатестацію деяких професорів, про розширення штату... І про ще сотні нагальних справ, які стали відомі після прочитаних за ніч записів. А беручи до уваги, що прочитати вдалось мізерну кількість написаного за десятиліття, то впору братись за голову за розв'язання найнагальніших питань не зволікаючи.

*   *   *

Місце дії — Блек-хаус на площі Грімо. 

Головні дійові особи — я (тобто Гвендолін Д'Еванс), Лілі та Джим, Вальбурга, Оріон, Сіріус та Ремус Блеки, Регулус та Барті Блек-Кравчі (так-так вони таки поєднали свої долі біля родових вівтарів та стали сім'єю), Нарсі та Люц Мелфої, Бела та Родольфус Лестранж, а також Октавіус, Ейлін та Северус.

На порядку денному — Дамблдор. Макгонегел та старанно нею підбурювана громадськість дуже голосно і привселюдно хвилюються через його довгу та мовчазну відсутність. 

— В кого які думки щодо розв'язання виявленої проблеми? — Відпиваючи з келиху вина беземоційно запитала я, спрямовуючи тривалу розмову ні про що в потрібний напрям.

Й відвівши руку з келихом на підлокітник крісла в м'якому полоні котрого дуже комфортно розмістилася, налаштовуючись на тривалу і змістовну бесіду, з цікавістю окинула присутніх поглядом.

Особисто в мене ніяких ідей щодо ситуації з Дамблдором не було. Певно моя фантазія взяла відпустку, тому що вигадати щось тямуще мені не вдалося. Хоч я доволі серйозно розглядала цю ситуацію перед зустріччю. Але нічого крім застосування оборотного зілля добровольцем, що гратиме роль Дамблдора, вигадати не вдалося.

— Оборотне зілля.

— Чари личини.

— Маглівський грим.

Пролунало невпевнено кілька голосів.

— Ні, тут оборотне зілля не підходить, — зважуючи кожне слово заговорив Октавіус, — навіть вдосконалене, дія якого триває близько семи днів замість 12 годин. Потрібно щось більш... більш стабільне. Щось від чого немає протидії. Тим більш потрібно враховувати, що ця підміна займе, можливо, кілька років, а зілля все ж токсичне. І з легкістю можна пропустити той момент коли межа буде перетнута і протиотрута не впорається з пошкодженнями організму.

— В такому разі й чари личини теж не варіант. — Промовив Оріон переглянувшись з Вал. — В Школі завжди є вірогідність потрапити під випадкове учнівське заклинання, яке зіб'є чари або під анулююче закляття.

— Та й з маглівським гримом забагато мороки. — Не змовчав Барті.

Й у вітальні Блек-хаусу запанувала тиша, що інколи порушувалась шурхотінням спідниць та стуком посуду. 

Але тиша не протрималась довго.

Несміливо заговорила Нарциса, котра до цього сиділа надзвичайно задумлива, інколи зморщуючи носик чи накручуючи пасмо на палець

— А якщо скористатися тим амулетом, ну яким користуються Поттери для перевтілення в дитячі тіла? — Запитала вона й на мить занурила вітальню в ошелешену тишу.

Я навіть поперхнулася вином, здивовано плескаючи на неї віями й намагаючись зрозуміти чому про цей варіант не подумали саме ми з Лілі та Джимом.

Ще через секунду повітря вітальні наповнилося розгубленими, здивованими та навіть сердитими голосами, які з завзятістю взялися обговорювати всі плюси та мінуси озвученої Нарсі ідеї.

Я мовчки спостерігала за бедламом, що утворився в кімнаті. Дорослі (в більшості, начебто) люди наперебій говорили не слухаючи інших, намагаючись донести до всіх саме свою думку. 

Втручатися в цей балаган й закликати до тиші й спокою я й не намагалася. Чудово розуміючи, що поки всі не висловляться, покою не буде.

Саме так й сталося, буквально п'ять хвилин й присутні були готові знову спокійно й конструктивно розглянути пропозицію леді Мелфой. 

— В когось є інші пропозиції? — Запитала Вал, коли останні голоси стихли.

По тиші, що утворилася після питання, а також заперечним похитуванням головами, стало зрозуміло — ідей немає ні в кого.