Маги складають плани, а Боги зволять жартувати

Загальний збір, запланований сьомого вересня, відбувся тільки тридцять першого жовтня.

Зібралися всі зацікавлені в Мелфой-менорі до п'ятигодинного чаю.

Під час чаювання традиційно обговорили погоду: аномально посушливий і теплий жовтень, і звично дощовий і туманний вересень, що передував йому. 

(Цю аномалію, до речі, могли б пояснити пара працівників Відділу Таємниць, які вивчають погодну магію. Якби хтось здогадався їх про це запитати).

Прибули Блеки (всі п'ятеро), Лестранжі, ми (я і Вернон), Мардж (Сев, на жаль, вирватися не зумів), Ейлін та Октавіус, Лілі та Джеймс.

Також були присутні самі господарі маєтку — Люціус та Нарсі.

— Гадаю, ми досить дотрималися етикету, — сказала леді Вал, варто було виникнути новій паузі в погодній розмові, — тому пропоную перейти до обговорення теми нашої сьогоднішньої зустрічі.

— Справді, — відкашлявшись підтримав леді Рабастан, і не приховуючи скептицизму, спитав, — Мені цікаво послухати, як ми збираємося викрасти Старого?

— Дуже просто, — мило посміхнулася Лілі, — ми маємо для цього все необхідне.

І замовкла, зараза єхидна, сильніше розпалюючи нашу цікавість.

— І що ж це? — Першою не витримала тортури мовчанням Белла.

— Мантія-невидимка, карта Мародерів та блокатори магії, — відповіла... я.

Ми кілька тижнів обговорювали це питання з Лілі, Джеєм і Сірі, що періодично приєднується до нас. Іноді до обговорення включався Вернон. І ще рідше Рем, який знову завагітнів. І якого благополуччя малюка та власне здоров'я цікавили більше, ніж наші інтриги та змови.

— Карта мародерів? Що це? — Заінтриговано поцікавився Люц.

— О, це план Гоґвортсу, — з усмішкою вставив Сірі й замовк.

— На якому відображаються всі живі й не дуже істоти, що знаходяться в замку, — підхопив Джей.

— Карта створена нами на четвертому та п'ятому курсах. — Добив усіх Рем.

І дивлячись на ошелешені обличчя, що витягуються в подиві, розреготалися, задоволені створеним ефектом.
Ми з сестрою теж не втрималися і захихикали, оглядаючи шоковані обличчя.

— Як? Розповідайте. Коли? Покажіть! — Посипалося з усіх боків.

— Розумом не осягнути. — Емоційно висловилася Вальбурга, додавши кілька зворотів нецензурної лексики.

— Нам просто було нудно.

— Дуже не вистачало подібної речі.

— Ото й намалювали.

Чи не хором видали хлопці.

— Ось, — помітив загрозливі погляди Сірі та виклав карту, що виглядала як простий пергамент, на стіл.

— Присягаюся, що замислюю пустощі й лише їх, — торкаючись карти паличкою активував її Рем.

Пергамент заворушився, склався гармошкою і розкрився, відкриваючи нашим поглядам доволі детальний план школи й мелькаючі підписані точки на ньому.

Приблизно через годину, коли всі награлися картою і випитали все, що цікавить всіх про її створення, карту деактивував Джим фразою: "Пустощі вдалися".

"Ось уже дійсно, витівка вийшла приголомшливою. Якою ж приголомшливою виявилася новина про існування карти." - Подумала я і взяла розмову у свої руки.

— Кхм, повернімся до початкової теми розмови, — попросила я і, дочекавшись кивків, продовжила, — план такий: використовуючи карту, відстежуємо, коли Павук залишиться сам, за допомогою домовика під мантією-невидимкою переносимося до нього. Активуємо блокатори магії, в'яжемо його і за допомогою того ж домовика ховаємо в камеру. Там напуваємо його Сном без сновидінь і залишаємо відпочивати до потрібного часу. Приставимо до нього домовика, який за ним наглядатиме і в разі чого доповість нам.

Деякий час в кімнаті було чути лише звуки дихання та невизначені вигуки, а потім мовчанка в кімнаті перервалася невпевненим:

— А чи не надто просто? — від Регулуса.

Якого підтримали кивками майже всі присутні.

— А навіщо вигадувати щось складне і важко здійснене? — Примруживши зелені очі, спитала Лілі. — А так ймовірність успішного виконання дуже висока.

— І яка ймовірність? — Уточнив Оріон.

— Вісімдесят три цілих та дві десяті відсотка, — посерйознішала сестричка.

— Дуже непогано, — прикинувши щось, оцінив Родольфус. — Голосуємо?

— Одноголосно, — посміхнувшись підсумувала Нарсі й поцікавилася, — Коли, хммм, проведемо операцію?

— А що відкладати? — Подала голос Мардж, яка мовчала до цього, — Давайте завтра.

— Справді, Мардж має рацію, — підтримав невістку дочки Октавіус.

Заперечень не знайшлося ні в кого.

— Тоді зустрічаємось завтра в Принц-гарді, до сніданку. — Запропонувала Ейлін.

Всі погодилися з місцем зустрічі та почали прощатися.

Я встала й обійняла Нарсі, отримала поцілунок руки від Люца і взявши під руку чоловіка попрямувала до виходу, йдучи за сестричкою та Джеєм.

У цей момент пролунав гучний тріск, блиснув сліпучий спалах.

— Захист прорваний, — скрикнув Люціус.

На підлогу з дивної сяючої в просторі діри вивалилося два злегка димлячих непритомних тіла.

— Петрифікус тоталус! Іммобулюс! Петрифікус тоталус дуо! — Пролунало з усіх боків.

— Це ж... — Вигукнула Белла, коли всі трохи заспокоїлися і розглянули непроханих гостей.

— Ось це везіння, — не стримавшись присвиснув Сирі.

Перед нами лежали Дамблдор та Гріндевальд.

У метушні ніхто не помітив, як згорнулося вікно порталу.