Раптове нездужання

Ранок почався з тихого:

— Зникни, дурне створіння. — Шиплячим голосом Вернона. — Господиня хворіє.

— Але господиня наказала Агатові нагадати. — Відповів Вернону писклявий голос домовика, теж пошепки. — Агат правильний ельф. Агат не стане порушувати наказу господині.

Вставати не хотілося зовсім і взагалі ніяк.
Хотілося довше поніжитися в ліжку в надійних руках чоловіка, котрий до появи домовика міцно обіймав мене, влаштувавши мою голову на своєму плечі.
А зараз грізно шипів на домовика, намагаючись вигнати його геть зі спальні й не потурбувати мене.

— Я тобі що говорю? — Тихо гарчав Вернон. — Я вже домовився з повіреним, зустріч перенесено. А звіт надіслано і Джеймс його перевірив. Не турбуй господиню, настирне створіння!

Але Агат викручуючи собі вуха і приміряючись до тумбочки, щоб якомога сильніше прикластися до неї голівонькою, як я бачила крізь трохи розплющені повіки, позицій не здавав.
Не підвищуючи голосу, він монотонно бубонів:

— Господині час вставати. Господиню чекають.

І таки знайшовши зручний кут, почав битися об нього лобом і повторювати:

— Господиня призначила зустріч повіреному. Господиня наказала обов'язково нагадати. Обов'язково, чим би вона не була зайнята. Агат хороший ельф. Поганий господар забороняє виконувати наказ. Агат заважає господарям відпочивати. Агат негідний...

— Агат! Припини! — Не витримавши скиглення домовика і гуркоту стукоту голови об тумбочку, гаркнула я, ривком сідаючи в ліжку. — Забирайся!

Ельф востаннє вдарився об тумбочку і беззвучно зник.

Я ж, перечекавши раптовий напад нудоти й запаморочення, начарувала Темпус і здивовано хмикнула дивлячись на повислі в повітрі символи:

12:17 p.m (A.M. — ante meridiem, "до полудня", інтервал з 00:00 до 12:00. P.M. — post meridiem, "після полудня", інтервал з 12:00 до 00:00.), September 5, 1991

— Вернон? — Розгублено озирнулася я на чоловіка, що сидів за спиною.

— Не хвилюйся, люба, — обійняв мене за плечі Верн. — Не зумівши розбудити тебе вранці другого вересня, я викликав цілителя Сметвіка. Він тебе обстежив і виявив ментально-магічне та фізичне виснаження. Ти занадто сильно виклалася, намагаючись забезпечити нашим дітям безпеку. І ця твоя "мандрівка" в Гоґ...

Беззлобно бурчачи в вуса, Вернон підвівся з ліжка і, діставши з шухляди приліжкової тумбочки, простяг мені зілля залишені цілителем, і сувій з інструкцією до їх застосування.

"Умиротворюючий бальзам", "Зміцнюючий настій", "Животворний еліксир" — було виведено на етикетках витіюватим почерком.
В інструкції значилося:

"Умиротворюючий бальзам — по 5 крапель на язик, тричі на день, до їжі. Не ковтати, чекати поки зілля вбереться в слизову оболонку рота.

Зміцнюючий настій — по 10 крапель на 200 мл рідини: вода, чай, сік; але не алкоголь, молоко та кава. Щотри години.

Животворний еліксир — по 30 крапель на склянку теплого молока, вранці натщесерце  (за пів години до сніданку) і перед сном (через 2-3 години після останнього прийому їжі).

— Тея. — Покликав чоловік, поки я уважно читала інструкцію.

— Хазяїн кликав Тею? — Запитала домовичка, що з'явилася з тихим ляскотом.

— Так, — кивнув Вернон і наказав. — Принеси склянку теплого молока. І накрийте стіл у Малій їдальні. Подайте господині курячий бульйон з локшиною та овочами, відварену яловичину з пюре з цвітної капусти, броколі та гарбуза. Також, тости та кілька різних джемів. Ще заваріть господині ягідний чай, а мені каву.

— Буде зроблено. — Вклонилася домовичка і з тихим ляскотом зникла, повернувшись за кілька хвилин зі склянкою молока, яку поставила на тумбочку. — Їсти буде подано за пів години, — доповіла вона і зникла.

— Я ненавиджу гарбуз та відварене м'ясо, — обурилася я, варто було зникнути домовичці.

— Я пам'ятаю, Туні. — Заспокійливо промовив чоловік і присівши переді мною навпочіпки погладив по щоці. — Цілитель приходить щодня, до першої години пополудні та напуває тебе необхідними для підтримання здоров'я зіллями.
Гігієну та зручності забезпечують домовики. Також Сметвік прописав тобі дієту, якої потрібно дотримуватись. І чим потрібно нагодувати тебе, якщо ти прийдеш до тями до його візиту, теж прописав.

— Зрозуміло. — Важко зітхнула я і спробувала встати.

На жаль, перша спроба була невдалою, через різкий рух запаморочилось в голові і я, охнувши, знову опинилася в ліжку.

— Не поспішай. Ти кілька днів пролежала без руху. М'язи відвикли від навантаження. — Вернон, що присів біля мене, ласкаво поцілував мене у скроню і, обійнявши за плечі, запропонував. — Давай разом, без різких рухів. Ось так. Молодець. Ходімо.

Друга спроба була вдалою. Вернон, тримаючи за плечі, підняв мене. Притиснувши спиною до своїх грудей, дав перечекати чергове запаморочення. Обійнявши за талію правою рукою, ліву запропонував як опору і допоміг дійти на ногах, що підгинаються, до ванної кімнати.

Чотири дні в ліжку далися взнаки, ноги не хотіли йти, а розслаблені м'язи не хотіли напружуватися і виконувати належні їм функції.

Вернон вийшов, щоб я могла спокійно справити потребу, але повернувся, коли я вмивалася і приводила себе до ладу.
Провів мене у вбиральню і допоміг одягнутися.

До Малої їдальні чоловік вніс мене на руках. Самостійно спускатися сходами я побоялася.

Під кінець мого пізнього сніданку до їдальні, слідом за дрібно шкандибаючим домовиком, увійшов цілитель Сметвік.

— Доброго дня, Леді Д'Еванс, містере Д'Еванс, — схилився у вітальному поклоні цілитель і підійшовши ближче поцілував простягнуту мною руку. — Як почувається моя пацієнтка?