Діагон-алея

Діагон-алея зустріла нас шумом та натовпом.
Попри те, що більшість закуповується до школи в перший же день після отримання листа — переважно це маглонароджені — сьогодні (5 серпня) тут досить багато народу.
У більшості своїй це старшокурсники або маги, які просто не люблять метушні торгової вулиці.
Народу було не те щоб багато, але достатньо, завдяки чому ми своєю різномасною компанією не привертали підвищеної уваги.

Після тривалих суперечок і доведення своєї думки вирішили вирушити за покупками всі разом: я з Санні, Гаррі й Дадлі, Сіріус і Рем з Джейком, сім'ї Мелфой з Драко і Лестранж зі своїми близнюками, а також Мардж і Сабіна.

Вернон відбув по роботі до головного офісу "Граннингс", у нього там дуже важлива і вигідна угода відбутися повинна.

Северус владнує справи у школі напередодні нового навчального року. І морально готується до нашестя малечі з нашої дружної компанії.
Загалом насолоджується останніми спокійними днями.

Адже заздалегідь було вирішено, що зустрінемося ми всі вже на торговій вуличці, поступово і з невеликим розкидом у часі — начебто випадково — і вже разом продовжимо похід за покупками, але...

Але! Спочатку уперлися діти:

— Ми вже тут усі разом. Навіщо нам розходитися зараз і зустрічатися вранці, якщо переночувавши, ми всі разом можемо вирушити за покупками? — Видали Лотті та Макс Лестранж в унісон.

Їх із захопленням підтримала решта малечі, а ніби як дорослий Сіріус із посмішкою закивав.
Навіть Рем цілком серйозно запропонував:

— Справді, влаштуймо вечірку й дітям радість і ми розслабимося. Лін, — глянув він на мене з ледь помітною усмішкою, — якщо ти проти вечірки в Поттер-менорі, то ми можемо перебратися до нашої оселі.

Тяжко зітхнувши я махнула рукою й озвучила свою пантоміму:

— Вечірка так вечірка.

— Ура! — Заволали діти й втекли до саду.

Вечірка пройшла весело і закінчилася далеко за північ, на щастя Сев варить чудове Антипохмільне зілля.

І ось тепер відійшовши якомога далі від камінів, щоб не заважати іншим охочим потрапити на Діагон-алею, збившись у компактну купку, вирішуємо куди підемо в першу чергу.

За підсумками п'ятихвилинних дебатів наша компанія дорослих вирішила купити спочатку книги, телескопи, котли та ваги, які дісталися за допомогою жеребу Родольфусу і Луціусу; а Марджорі та Нарсі дісталися пергамент, пір'я, флакони та інгредієнти для зілля.

Мантії та палички купуватимуться кожним для себе, але в компанії вірних друзів.
Адже ці речі індивідуальні та потрібні всім.

І поки вищевказані особи вирушили за скупкою необхідного, ми, кого доля ця минула — тобто: Сирі й Рем, Бель, а також я і всі дітлахи — відправилися поласувати смачненьким в кафе "Фортеск'ю", чекаючи повернення наших здобувачів.

Зсунувши разом кілька столиків і підсунувши до них необхідну 
кількість стільців ми розсілися. 
Поглинаючи заздалегідь замовлені десерти, які офіціантка принесла нам, діти підняли тему домашніх улюбленців яких візьмуть із собою до Гоґвортсу.

Діти вихвалялися один перед одним своїми улюбленцями та їх здібностями.

— У мене пугач, чорний з білими пір'їнками над очима. Я назвав його Містер Ібіс, — захлинаючись, розповідав Драко. — Мені його батьки подарували на День народження, а батько зробив прив'язку позавчора. Тепер Містер Ібіс мій фамільяр.

— Тю, пу-у-угач, подумаєш. — Зовсім не вразилась Лотті. — Ось у нас із Максом у фамільярах макори. Це карликові мантикори. Зараз вони кошенята і від звичайного нізла зовсім не відрізнити. Однак у них у китиці на хвості жало, як і в мантикори, але отрута не смертельна, а паралізуюча. А коли вони стануть дорослими, то будуть не більше двох метрів заввишки.

— Ага. У мене білий з чорними цятками по всьому тілу, дівчинка — Буря, — підхопив промову своєї близнюки Макс. — А у Лотті навпаки. Чорний у білі цятки хлопчик — Шторм звуть.

Дадлі слухаючи близнюків невдоволено поморщився.
А коли Макс замовк, поквапився вставити своє слово:

— А я ось фамільяра сам собі намалював. Маю мадагаскарську червону сову. Ось! Ми її Ірокез назвали, у неї чубчик дуже кумедний.

— Як це сам намалював? — Здивовано й недовірливо протягли Драко з близнюками водночас.

— А ось так. У мене ж Дар. А ще це я для Санні Диво-Храна намалював, — показав своїм опонентам язик Дад і повернувся до поїдання десерту.

Я лише з розуміючою усмішкою похитала головою.
Ох, вже це дитяче бажання виділитися.

— Сподіваюся, ви двоє, пам'ятаєте, що в школі говорити про ваших вихованців суворо заборонено? — Грізно зсунувши брови, строгим голосом звернулася до близнюків Бель.

— Так, матусю. У нас нізли. — Як завжди хором відгукнулися Шарлотта та Максіан.

Я не стала нагадувати синові та племіннику про те, що про деякі речі варто мовчати.
Вони розумні й при сторонніх не балакучі хлопчики.

Раптом за столиком запанувала тиша, а Санні-Лілі й Джейк-Джим, що сиділи по різні сторони від мене, напружилися.
Виринувши з роздумів і озирнувшись, побачила причину змін у настрої тих, хто сидів за нашим столиком.
Діти не розуміючи чому дорослі раптом перестали весело жартувати, теж про всяк випадок замовкли.
До нас із брехливо-добродушною посмішкою йшов Альбус мати-його-багато-імен Дамблдор.

— Сіріусе, Ремусе, хлопчики мої. Як я радий бачити вас. — Досить голосно вигукнув він, привертаючи таку непотрібну нам увагу.

У тиші, що запанувала після в кафе, можна було почути дзижчання мухи, що б'ється об скляну, а тому невидиму для неї перешкоду в спробах вибратися на волю.
У галасливий та барвистий світ.
Зараз, всього на мить, я відчула себе цією мухою.
Усього на мить.