Джиме? Лілі?

4 серпня 1991 року

Сорок хвилин тому з каміна з'явилися Санні та Джейк. В останній рік вони майже не розлучалися, кочуючи з Поттер-менора до "Притулку Гриму" і назад як їм заманеться.
Іноді все ж таки розліплюючись на три-п'ять днів і знову збираючись один до одного.

Це виглядало досить дивно, ніби вони намагаються скласти якийсь графік:

- 3 дні разом, 2 нарізно;

- тиждень разом, тиждень нарізно;

- місяць/місяць;

- 5 днів/5 днів;

- і так далі.

У підсумку вони вивели зрозумілу тільки їм черговість проведених разом і нарізно днів: 

7 - разом, 10 - окремо.

Причому якщо в один із днів, що проводяться нарізно, трапляється який-небудь захід, на якому вони можуть зустрітися, то один (а то й обидва) з цієї парочки будь-яким способом домагається того, щоб залишитися вдома.

Ось і цього разу Санні третій день гостювала у "Притулку Грима", куди другого серпня з самого ранку я доставила її каміном.

— Ми поживемо з вами! — Беззаперечним тоном заявив Джейк, подивившись на мене зовсім не дитячим поглядом.

Санні кивнула, не зводячи з мене лукавого, як у Лілі під час обмірковування чергової витівки, погляду яскраво-зелених очей.

—  Так, Туні-Лін! Навіть не здумай сперечатися, матусю!

Це "Туні-Лін і матуся" прозвучало як "ну ж бо, Туні-Лін, наважуйся, сестричко, це буде весело і зовсім не небезпечно", коли вона переконувала мене взяти участь у чергових каверзах.
Лунало з тим же добрим глузуванням і хитринкою, ніби вона з любов'ю кепкує з мене.
На мить я поринула у спогади переживаючи наші дитячі витівки, але отямилася від задерикуватого хихикання.

— Сірі та Рем знають, де ви? — Все ж таки уточнила я.

— Так. Ось. — І Санні простягла мені шматок пергаменту на якому стрибаючим почерком Сірі було виведено:

"Ця парочка запросилася до вас. Не знайшов досить вагомої причини для відмови. Обіцяли бути слухняними. Я вдав, що повірив цим малим єхиднам :). Повеселіться там.

С. О. Блек"

Дочекавшись поки я прочитаю записку, Санні поставила мене перед фактом:

— Завтра за покупками ми з вами підемо. Не сперечайся. Ми не можемо пропустити такий важливий для Гаррі день.

І, обійшовши спантеличену мене, попрямували до вітальні, а коли я їх наздогнала, то запропонували замовити морозива у "Фортеск'ю".

Зараз сидимо з дітьми у вітальні та уплітаємо щойно доставлене замовлення з морозивної крамниці "Фортеск'ю".

Я вирішила спробувати новинку — морквяне, томатне та бурякове морозиво.
Хлопчики від такого екзотичного десерту відмовилися і замовили: по кульці крем-брюле, виноградного і подрібненого ожинового льоду — Дадлі, а Гаррі припало до смаку — журавлинне, яблучне й обліпихове в кульках.

Джейк замовив 2 кульки шоколадного морозива, а Санні — три кульки м'ятного.
Окрім морозива замовили лимонад, вишневий та малиновий соки.

Глянула на молодших дітей, які незворушно наминали солодощі, не втрималася і
накривши нас Сферою Тиші, що не пропускає назовні звуки, щоб старші не підслухали, поставила запитання, що так і рветься з язика:

— Джіме? Лілі?

І отримала у відповідь синхронні кивки, а Джейк озвучив:

— Так. Але, на жаль, ми маємо не так багато часу.

— Але як?

У відповідь — знизування плечима від Джима-Джейка і вербальна відповідь Ліл-Санні:

— Ми й самі до ладу не розуміємо, як це відбувається. Чим частіше і довше ми разом, тим швидше та ясніше стають спогади, ми усвідомлюємо себе дорослими та можемо контролювати наші тіла.
Варто нам не бачитися 4 - 5 днів і спогади тьмяніють, а нас ніби втягує вглиб дитячої свідомості.
Але навіть у такому стані ми усвідомлюємо себе і ніби збоку спостерігаємо за реальним світом.
У цьому стані контроль отримує дитяча частина свідомості.
Ось це найголовніше: і дорослий і дитина є я, одна особистість, розділена тонкою прозорою перепоною, що не дає двом частинам мого я злитися в одне.
Якось так. Більш виразно ми не можемо пояснити. Ми так відчуваємо та усвідомлюємо наш стан.

— Ага. — Я була приголомшена почутим і мені знадобився деякий час, щоб усвідомити отриману інформацію. — Чому тоді Джим сказав, що в нас не так багато часу? — Мене дуже цікавила відповідь на це запитання.

— Чи бачиш у чому річ, Лін. — Явно намагаючись підібрати відповідні слова, почав пояснювати Джим. — Коли доросла свідомість довго перебуває в дитячому тілі, то намагається перебудувати її під себе. Тобто тіло починає дорослішати.
Цей процес повільний і зворотній, якщо дорослі ми недовго перебуваємо в дитячому тілі. У разі нашого постійного усвідомленого перебування в ньому зміни тіла стануть незворотними, тіло подорослішає до нашого усвідомлюваного віку за два-три роки.

— А що буде з дитячою свідомістю? — Пояснення Джима мене зацікавили.

— Вона просто розчиниться у старшій свідомості, це відчуватиметься ніби дитина подорослішала. Не знаю, як точніше сказати. Я отримаю все те, що мала молодша свідомість. Я ж це я. І молодша, і старша свідомість — дві різні частини мене. Я точно нічого не втрачу від цього злиття, а ось набути можу — вміння, талант чи Дар якого не було у мене-дорослого, але проявилося в мені-дитині.

— Твої татусі знають, Джиме? — Не втримавшись піддражнила хлопця.

— Ми ще не говорили про це. Вирішили спочатку з тобою порадитись, — запалавши вухами, пробубнив він.

— Я подумала, що ти простіше... ем, легше сприймеш нашу розповідь. Ну... ти ж була на Грані та... — зам'ялася Ліл-Санні, намагаючись підібрати потрібні слова.