Відлуння нездійсненого майбутнього або Нашестя напіввелетня

Іноді в системі всесвіту трапляється Глюк і тоді всі події йдуть не за планом. Такий Глюк стався і з нами.

Прийом, який ми давали з приводу досягнення Дадлі та Гаррі одинадцятиріччя, закінчився о дванадцятій годині ночі.
Провівши гостей втомлені ми та Блеки, що залишилися в Поттер-менорі, а саме Вал, Оріон і Рег, розбрелися по кімнатах відпочивати (Сірі та Рем і зовсім прописалися у нас доти, доки до школи не поїдуть підходящі за віком діти, які живуть і гостюють тут).

Не встигла я спливти в царство Морфея і віддатися в його лагідні та затишні обійми, як за вікнами щось забрязкало, заскрипіло і з металевим брязкотом упало.
Підскочивши в ліжку відкрила рота, щоб покликати домовика і загримів грім, а-а-а, ні — це у вхідні двері стукають.

У спальню забігла Вал з паличкою напоготові:

— Сірі та Рем зібрали дітей у спальні Гаррі й будуть там. Орі та Рег уже спускаються.

Швидко вибравшись із ліжка краєм ока бачу як Вернон, що встав першим, виходить із гардеробної з рушницею.
У цей момент двері, мабуть, не витримали натиску пізнього гостя і з протяжним стогоном звалилися на підлогу, звучно вдаривши по мармурових плитах.

Струснувшись покликала домовика і він переніс нас у найближчу до виходу вітальню, в яку через кілька секунд увійшли Оріон і Регулус, які добралися сюди своїм ходом.

Зібравшись разом вийшли до джерела шуму й узріли Його.
Неосяжних розмірів хтось намагався поставити на місце двері, але виходило не дуже.

— Ви хто такий? Чому ви зламали наші ворота та двері? — Набравши в легені більше повітря, голосно запитала я. Чоловік направив у бік невідомого рушницю, а Блеки — палички.

— Так це... Здрастуйте. Е-е-е, Рубеус, я, Геґрід. Зберігач Ключів та Лісничий у Гоґвортсі. Ось, значт-ся. — Чоловік зніяковіло ховав великі долоні за спину і невпевнено переступав з ноги на ногу.

— І що ви тут робите, містере Рубеус Геґрід? — вступив у розмову Вернон, войовничо наступаючи на напіввелетня.

"Ось тобі й відлуння канону у зміненому сьогоденні, — промайнула думка в моїй голові. — Старому зовсім погано з головою стало, раз він у Поттер-менор лісника прислав."

— Так, е-е-е, Дамблдор звелів. Каже мені: "Піди, Геґріде, до Гаррі. З Днем народження привітаєш і за покупками відведеш. Адже хлопчик про магічний світ не знає нічого, ось і допоможеш-підкажеш." Ось. Я й прийшов. І ось ще. — Збентежений напіввелетень простяг мені трохи зім'ятий і з підталим кремом торт. — Він трохи пом'явся.

Дивлюся я цього дивака і розумію — не прожену. Є в ньому щось таке, дитяче, наївне. І ось це "щось" - чіпляє.
Просканувала його ауру — чиста, без жодної цятки та розриву, приємного синьо-м'ятного кольору. Такою вона буває лише у дітей.
Не небезпечний.
Спробуємо дружити, тим більше у мене є Сірі та Рем, які близько з ним спілкувалися.
Може й перетягнемо напіввелетня на свій бік.
Не знаю навіщо він мені здався, але інтуїція просто волає, що цей екземпляр дуже корисний.

— Що ж, коли Дамблдор наказав... Проходьте. — І відступивши пропустила Рубеуса у вітальню. — Сідайте.

І наказавши домовикам полагодити ворота та двері, звернулася до чоловіка:

— Дорогий, піди на верх і поклич Сірі та Рема, а сам із дітьми залишся.

Вернон невдоволено зиркнув, але сперечатися не став.

Через кілька хвилин у вітальні пролунали два здивовані голоси:

— Геґріде, друже! Яким вітром?

— Ремус, Сіріус! — Радісно заволав гість, явно підбадьорившись. — Так ось! Я тут за дорученням директора. Говорить мені, мовляв, Гаррі допомогти треба. А ви ж знаєте, я друзям завжди радий... допомогти.

— Я бачу все гаразд, — заговорила Вальбурга. — У такому разі ми підемо відпочивати.

І запитливо глянула на мене.

— Справді. — схаменулась я. — Вже пізно. Геґріде, як Ви дивитеся на те, щоб переночувати тут і вже зранку вирушити на Діагон-алею.

— Та що ж Ви, господине, мені все "викаєте". Я ж... того... простий люд, став бути. Ви вже просто Геґрід кличте, мене е-е-е, всі так звуть. Так і не проти я, зранку. З ранку і зручніше буде. — Запинаючись і крутячи щось у руках, говорив він, не відриваючи від підлоги погляду.

— От і чудово. А вранці всі разом і вирушимо за покупками до школи. Згодні? — Про всяк випадок уточнила я.

— Так... того... компанією і великою... разом веселіше буде. І дітлахам, і нам. — Навіть не задумавшись, видав цей індивід.

— Сірі, проведіть Геґріда в спальню і покажіть усе, що йому знадобиться, а я спати. — І, побажавши всім приємних снів, рушила до себе. Досипати.

На півдорозі відправила Рему записку в якій попросила наглядати за непроханим гостем, щоб він не накоїв чогось через незнання.

Зазирнувши в спальню племінника переконалася, що діти спокійно сплять і забрала чоловіка.
Спати, спати, спати.
Завтра буде новий день.
Ось завтра з усім і розберемося.