Добрі новини, примирення та невеликий переполох

Весь тиждень, що ми гостювали у Мардж, я ігнорувала чоловіка.

Ну, як ігнорувала?

Не розмовляла, ночувала в дитячій і не залишалася з ним віч-на-віч у приміщенні.

Словом різними, іноді й зовсім безглуздими способами демонструвала свою образу.

На запитання, звісно, ​​відповідала, кликала до столу і на цьому все.

Спроб помиритись демонстративно не помічала.

" Хай помучиться, похвилюється." — Мстиво думала я. — "Скільки я нервів витратила, боячись, що він відмовиться від мене через магію. От нехай тепер сам..." — Ось тут мої думки й буксували. Що "сам" я уявлення не мала, але...

Але все минає і за день до від'їзду додому прокинулося моє сумління.

Вернон виглядав не дуже — змарнів, якось весь зблід і, здається, схуд.

І навіть вуса його більше не стирчали задерикувато, а висіли жалюгідним клоччям під носом.

І я здалася.

Вирішила, що так і бути — ось зараз помирюся, але ще одна серйозна необґрунтована провина і розлучення.

Привід для примирення знайшовся сам собою.

Навіть не привід — просто повідомивши радісну новину я вдала, що й сварки, то ніякої не було, і ночувати прийшла у виділену нам спальню.

Що це за новина?

Та ось згадала, що хотіла ауру Марджорі подивитися та підлікувати, якщо вийде.

З Ненсі ж вийшло, а Мардж чим гірше за маглу?

Не ставши відкладати на безвік, відправилася на пошуки зовиці.

Знайшла її біля цуценят, склала компанію в пустощах із ними.

Які вони гарненькі, коли маленькі, хоч і бульдоги.

Згадавши навіщо шукала Мардж, повела її в будинок. Усадивши її в крісло, попросила розслабитися і думати про хороше, та хоч про цуценят.

Глибоко вдихнувши та видихнувши, налаштувалась і перейшла на аурний зір.

Ось воно, бачу. Рубець у ментальному тілі, мабуть, залишився від знайомства з дементорами. Декілька плям на астральному тілі.

А ось це не годиться, магічне тіло увійшло в ефірне, ось чому канали відновитися не можуть — сили ядра здебільшого йдуть на те, щоб не допустити змішування шарів аури. І зайва вага звідси — фізичне тіло ділиться енергією з ядром і його потужності не вистачає, щоб контролювати всі процеси в організмі.

Отже, тож як це виправити? Думай, Туні-Лін, думай.

Ну плямки ми чистою енергією, своєю, зчищаємо.

Тепер розгладжуємо рубець, от так, обережненько.

Ага. Чудово. Зараз шари роз'єднати потрібно, дуже обережно. Бодай тобі, паскудство!

Зірвалося. І знову. Ось так, це сюди, подивимося. Зараз зафіксуємо. 

Тримається? Так. Ура, вдалося!

Що тут із магічними каналами? Потемніли та стиснулися.

Ядро Мардж, пульсуючи, спробувало провести енергію каналами. Енергія проходити не хотіла та й не могла.

Але я помітила, що в місцях, де енергія надходила в канали, вони дещо посвітлішали та трохи розправилися. Тут ядро ​​та магія самі впораються.

Так, це займе багато часу, не менш як рік, а то й більше.

Але магія до Мардж згодом повернеться.

Чим я їх з Верноном і втішила, закінчивши огляд. Ну і про інше розповіла. А після повела всіх обідати, бо особисто мені їсти хотілося по-звірячому.

— Вага теж повернеться до норми? — уточнила Мардж за чаєм.

— Думаю так. Тільки тренування не закидай і займися йогою, медитуй, — відповіла я, — і не сподівайся, що магія повернеться одразу. Не раніше ніж за рік. І то чаклувати одразу багато не можна буде. Небезпечно. Тобі доведеться наново всьому вчитися: і магію контролювати, і ядро ​​слухати, щоб не вигоріти — цього разу остаточно.

— Так, я розумію. Я не сподівалася навіть на це. — Мардж крадькома промокнула очі.

— І ще, у тебе є Джерело? — Поцікавилася я і побачивши кивок продовжила. — Частіше ходи до нього. Ти довго живеш біля нього і його вплив на тебе позитивно позначиться на твоєму відновленні.

— О! Добре. Думаю по годині на день буде нормально? Чи краще поступово збільшувати час? — спитала вона.

— Мабуть, краще поступово. Почни з п'ятнадцяти хвилин і потроху збільшуй час перебування біля Джерела. Ти сама відчуєш, яка тривалість перебування там буде комфортнішою для тебе. І... Ти ж ритуали Колеса Року відбуваєш? Так от, проводь їх біля нього.

Ми ще довго теревенили ні про що всі разом. Вернон був радий за сестру, що багато разів висловив вголос у різних варіаціях.

Чаювали ми у вітальні, Марджорі сиділа в кріслі, в якому я її діагностувала.

А ми з Верном на дивані, але на різних його кінцях.

З початку розмови він потроху присувався до мене ближче.