Таємниці сім'ї Дурслі - 3

Петунія

— Ну от, власне, і все, Туні. Решту ти й так знаєш. — У повній тиші завершив розповідати Вернон, уважно вдивляючись у моє обличчя. 

Вони з Мардж були вельми напружені, очікуючи моєї відповіді. 

І хоч зовні я здавалася спокійною — завдяки оклюменції, яка не дає змоги зірватися і влаштувати бридку істерику попри те, що прикро. Наразі я намагалася усвідомити й осмислити інформацію, що звалилася на мою голову.

Адже це одкровення могло б зруйнувати нашу сім'ю, якби я не знала, як сильно кохає мене чоловік. 

І якби не кохала його сама.

І у нас є син, якого ми обоє обожнюємо.

І племінник, якому чоловік нічим жодного разу не дорікнув, і сприймає як свого сина, хоч минув лише тиждень з його появи у нас.

Хлопчаки для нього рівні у всьому. Вернон вже зробив для Гаррі достатньо лише тому, що це син моєї сестри й він важливий для мене.

Коли б це було не так, я б уже збирала дітей для переїзду в Поттер-менор. 

Про це варто пам'ятати, коли я прийматиму остаточне рішення.

— Знаю. — розірвав напружену мою тишу тихий голос. — Я навіть розумію, чому ваша мати вирішила одружити тебе зі мною. Аби, якщо раптом щось станеться з вашим джерелом, Мардж мала постійний доступ до магічного світу, вірно розрахувавши, що Лілі родичів у біді не полишить. Ще розрахувала, що наша дитина з великою ймовірністю народиться магічно обдарованою.

Мій погляд заметушився по обличчях чоловіка і його сестри, ніби намагаючись відшукати відповідь на ще не поставлене запитання.

— Я не розумію тільки одного, — продовжила я, намагаючись впоратися з емоціями, що мене переповнюють, — чому ти не зізнався раніше? Я ж розповіла тобі про сестру за пів року до нашого весілля. У тебе... — не стримала схлипування, — ти... прикидався... весь час. Прикидався звичайною людиною, яка боїться магії. Навіщо?

І відсахнулася від Вернона, що спробував обійняти мене.

— Я боялася... Боялася заговорити про сестру... Ти ж не приймаєш це, називаєш ненормальним... Боялася, що наш син буде магом і ти зненавидиш його — так часто трапляється... Боялася сказати про те, що в мене прокинулися здібності... Боялася втратити тебе через ненормальність...

Вже не стримуючись плакала, виплескуючи на чоловіка і Мардж все, що накопичилося. Оклюменція не є панацеєю. Іноді варто дати емоціям вихід, інакше, вирвавшись з-під контролю і захлеснувши тебе по саму маківку, вони заважатимуть тверезій оцінці світу, і під їхнім впливом ти можеш вчинити щось невиправне.

— Туні, люба, — спробував заговорити Вернон.

— Мовчи. — прикрикнула я, абияк справившись зі сльозами. - Ти не просто знав про магічний світ, ти був його частиною. Обманював мене і мою сім'ю, вдаючи...

Я замовкла намагаючись заспокоїтись і не наговорити зайвого.

Під впливом емоцій дуже просто все зруйнувати.

У тому, що чоловік мене любить, немає жодних сумнівів. Достатньо подивитися на його ауру, коли чоловік поряд.

Ось і зараз придивившись до ділянки, яка відповідає за емоції, зрозуміла — любить, кається і вже сам себе покарав, поки наважувався на розмову і в її процесі.

Стало зрозуміло й те, чому він був такий похмурий із вчорашнього вечора.

А я встигла занепокоїтися, що має серйозні проблеми у фірмі.

А після приїзду до Мардж з'ясувалося ось це все. Ні, мені певно час почати писати мемуари як Лілі.

Йти від коханого чоловіка я і не збиралася, але покарати треба, нехай відчує, якого їй було жити в страху, що він від неї відвернеться.

Але яка у мене свекруха, га?

Навчалася б у Гоґвортсі, Капелюх би її на Слизерин відправив.

— Що ж, — голос звучав втомлено, логіка відмовляла, і вона, не бажаючи вигадувати що-небудь таке, вчинила так, як чинила її мати під час сварок із батьком, — найближчий місяць ми спимо в різних ліжках. Я ще нічого не вирішила. Те що я дізналася... мені потрібно все ретельно обміркувати.

І не чекаючи відповіді вирушила до дітей, вже пізно і хлопчикам час спати. Мабуть, сьогодні вона залишиться у дитячій.

"Потрібно оглянути ауру Мардж, можливо вдасться допомогти їй, якщо не з магією так хоч зі здоров'ям. Ця повнота не виглядає природно. І чому я раніше не звертала на це уваги?" — Поставила в думці галочку, щоб не забути та випивши Сон-без-Сновидінь заснула.

Марджорі

Коли брат, що приїхав у гості з сім'єю, сказав, що вирішив розповісти Петунії правду, я зітхнула з полегшенням. Це означало, що сьогодні все вирішиться. Що більше не буде невизначеності.

Знаючи невістку, розуміла — у біді вона не кине, як би все не обернулося.

Обов'язково допоможе — добра, іноді навіть занадто.

Правда злегка засумнівалася у своїх висновках дізнавшись, як вона обійшлася з хлопцем, який зрадив сім'ю її сестри.