Сюрприз від повіреного та розповідь Ворона

Прокинулася я сама і почувала себе повною сил, попри те, що проспала всього нічого, годинник показував десяту ранку.

Відключила будильник і потупала у ванну. Привівши себе до ладу зрозуміла, що готова до звершень.

Спустилася у вітальню і помилувалася своїми чоловіками: дорослим та маленькими, які дуже старанно будували замок з м'яких кубиків.

Те, що у них виходило, зовсім не було схоже на задумане.

Та це й не головне. Важливо, що ніхто не вередує, всім весело і всі зайняті справою.

Швидко поснідала салатом та сендвічами з кавою.

Розтріпала хлопчакам волосся, попередила чоловіка про потребу піти на кілька годин у справах. 

І попросила приділити увагу гості, якщо не встигну повернутися вчасно.

Поцілувала його в щоку, а хлоп'ят у маківки та відбула.

Спочатку в банк до повіреного, потім завітаю провідати Ейлін і Сева. Інтуїція нагадує, що навідатися маю сьогодні, але не терміново.

Зайшовши в банк і підійшовши до вільного гобліна, попросила провести мене до повіреного роду Поттер або покликати його. Гоблін кивнув і попросив зачекати. За кілька хвилин повернувся і запросив пройти з ним.

Ще через дві хвилини я була в кабінеті повіреного, який з цікавістю мене розглядав.

Я вирішила, що Гвендолін Д'Еванс повинна відрізнятися від Петунії Дурслі, тому змінила свою зовнішність.

Розпущене, завдовжки до талії, темно-руде волосся, яке завивається кільцями. 

По обличчю розсип ластовиння.

Зачіска утримується срібним, з вигравіруваними на ньому рослинними візерунками, обручем у формі цільного кільця.

А райдужка очей забарвилась фіолетовим, але залежно від освітлення здавалася сірою,  синьою або поєднанням цих трьох кольорів і їх відтінків.

Я роздивлялася його у відповідь. Не вище 120 см, сіро-зеленкувата шкіра, видовжені загострені вуха та гострі зуби, вискалені у вітальній усмішці.

— Доброго дня! Дозвольте відрекомендуватися. Моє ім'я Богрод із клану Крррамшшф, я повірений роду Поттер. — Промовив гоблін.

— Добридень! Я — Гвендолін Д'Еванс. Берегиня та Регент Роду Поттер. — відповіла я. — Вчора ви отримали доручення через зв'язковий пергамент. Воно виконане?

Перейшла я відразу до питання, що мене хвилювало.

— Я навіть сказав би перевиконано. — сказав він і поставив на стіл клітку з пацюком. — Після проведеної перевірки ми з'ясували, що це анімаг, на ім'я Пітер Петігру. Який був Зберігачем таємниці Фіделіуса. Він був виявлений у підвалі будинку, вхід до якого було приховано Родовими чарами. Тому й не був виявлений аврорами. Я, як повірений цього Роду, маю доступ у місця приховані такими чарами.

Здається, моя посмішка стала надто кровожерною, оскільки Богрод здригнувся і відвів погляд, а Петігру оконфузився і впав на спину. Кинула діагностичні чари, ага, живий, але непритомний. Приклала його Сомніусом максима і засунула клітку у свою сумочку з розширеним простором.

— Там же було виявлено частину бібліотеки з менору та Родовий артефакт — Мантію невидимку. І лабораторії: зіллєваріння та артефакторна. Я вирішив перенести з дому все майно до сейфа Роду. Взагалі все, лише голі стіни залишилися.

Міністерство має намір оголосити будинок у Годриковій долині пам'ятником та оформити міністерською власністю.

Тіла Поттерів знайдені та підготовлені до поховання. Доставлені в Поттер-менор. Ось порт-ключ. — Протягнув гоблін мені просте, на вигляд мідне колечко.

— Дякую. Цей будинок майно роду Поттер і таким має залишитися. Міністерство не має на нього жодних прав. Якщо наполягатимуть, організуйте серію статей на тему: "Міністерство грабує сироту", з фото розореного будинку. Най доводять, що не вони все з дому повиносили. — Зважаючи на шанобливий погляд гобліна, мене почали сприймати всерйоз. — Є ще щось, що мені варто знати? — поцікавилася я.

— Ні, поки що ніяких невідкладних справ. З фінансовою стороною питання всі залагоджено. Вашого втручання не потрібно. — Запевнив мене гоблін.

— Тоді я піду. Зайду до Вас пізніше, як тільки розберуся з накопиченими проблемами. Всього найкращого!

— До побачення. — Підвівся на прощання повірений.

З апараційного майданчика банку перемістилася в Прядильний Кінець, добре в щоденнику Лілі були координати.

Опинившись на ганку, повернула свій звичайний вигляд і постукала у двері. Почула підозріле метушіння, але відповіді не отримала. Інтуїція завила пожежною сиреною, і я відчинила двері.

Побачене мене дещо збісило і я не стала стримуватися.

А як би ви вчинили на моєму місці побачивши, що ваш друг дитинства (і не важливо, що дружив він більше з вашою сестрою) намагається вкоротити собі віку за допомогою прийняття якоїсь гидоти, а поруч табуреточка над якою петля висить?