Ось так шопінг

За пару днів до дня народження Лілі, яке буде 30 січня, Доля, або як ще назвати сутність слідкуючу за мною, вирішила показати, що надмірне втручання в перебіг подій карається.

Ніщо, як кажуть, не віщувало біди.

У чоловіка почалася відпустка і Мардж запропонувала нам погостювати в неї.

Порадилися і вирішили погостювати тиждень. Тим більше, що вона мешкає за містом.

Чисте повітря, багато місця, до найближчого містечка пів години їзди на машині.

Збиралися недовго. І ось через дві години ми заселяємося в простору спальню на другому поверсі будинку Мардж.

Наступного дня я скориставшись тим, що за сином є кому доглянути вирішила приділити час собі.

Оскільки я все ще розвиваю свій дар, вирішила погратися із зовнішністю і змінити лише обличчя.

Укоротила волосся до плечей, пофарбувавши їх у колір молочного шоколаду.

Змінила розріз очей на східний і зробила їх карими. 

Ніс вирішила зробити по крупніше і з горбинкою. 

Губи — тонкі, а підборіддя — гостре і трохи підняте догори.

Подивилась у дзеркало. Не потвора, але й зайвої уваги не приверну.

Попередила чоловіка і відбула до Лондона на шопінг. Заодно і сестрі подарунок знайду, а то вже двадцять шосте, а я навіть не уявляю, що їй подарувати. Ось що подарувати людині, у якої й так все є?

Пройшлась по магазинах одягу, купила собі пару симпатичних светрів, штани та спідницю.

Зайшла до магазину спідньої білизни, мрійливо зависла на спокусливому мереживному комплекті, але купувати не стала. Гарно, проте незручно та й одягну один-два рази, а коштує як пів шуби.

Зазирнула в кав'ярню, перекусила легким овочевим салатом з тостами та випила каву з шоколадним тістечком.

Вирішила відвідати взуттєвий магазин на сусідній вулиці. Там завжди є мій розмір та взуття якісне.

А вже потім пройдуся, мабуть, усілякими сувенірними крамничками та барахолками. Лілі любить всякі милі дрібниці, а там іноді відшукуються просто чарівні речі. До ладу, якщо що, й магією приведу.

Я цілеспрямовано йшла до взуттєвого, який мене цікавив і не дивилася довкола. Це мене і підвело, якби я була трохи уважніше встигла б ухилитися. А так, проходячи повз темний провулок, із цього самого провулка і відхопила удар по голові, і знепритомніла.

Отямилася я від холоду. Спробувавши встати зрозуміла, що зв'язані руки та ноги. Обережно озирнулася довкола і зрозуміла – вляпалась.

Я лежала на кам'яній підлозі ритуальної зали, яка була яскраво освітлена смолоскипами. У центрі зали був камінь, розміром приблизно два на два метри — вівтар.

Над вівтарем у повітрі висіла сфера, що здавалося складається з пекельного полум'я. 

Вона пульсуючи та випускаючи червоне сяйво ніби шипіла: щось нерозбірливе, але мелодійне.

Навколо нього півколом і, слава всім богам, спинами до мене стояло п'ять чоловіків, судячи з голосів. Вони були в довгих чорних мантіях і, як я пізніше побачила, у білих напівмасках. Пожирачі Смерті. Рятуйте!

У залі, відлунюючи від стін, лунали катрени, але я не могла зрозуміти жодного слова.

Раптом чоловік, що стоїть у центрі підняв руки до стелі. Рукави його мантії впали і я побачила хворобливо-бліду, навіть зеленкувату шкіру. Пальці були нелюдські — десь на дві фаланги довші, вони закінчувалися гострими темними кігтями. Я похолола від розуміння — Волдеморт.

"Гаплик кошеняті." - Сумно подумалося мені.

"Не опускати руки!" - тут же дала собі уявний ляпас.

Пожирачі, як і їхній господар, підняли руки вгору, через мить підняли й голови. Капюшони впали, ось тут я і роздивилася їх напівмаски.

Пролунав сповнений болю крик і я перевела погляд на вівтар.

На камені лежала мертва, оголена дівчина.

Як я зрозуміла, що вона мертва? Дуже просто.

Люди не живуть з розпотрошеним животом і дірою в грудях. 

Не пощастило їй. А мені час вибиратися, поки ніхто не помітив, що я прийшла до тями. Щось не хочеться мені, як і цій нещасній, стати жертвою маніяка, що з'їхав з глузду.

От тільки як мені втекти, та ще й тихо?

Мене не обшукували, я була у своєму одязі. І каблучка, і паличка при мені. Каблучку відчуваю на пальці, а паличка знаходиться у браслеті-кобурі.

Вони не знають, що я відьма. Це добре.

І не знають, що я сестра Лілі Поттер. Я зовсім не схожа на себе.

Якби стежили та знали, то обшукали б і зняли все, що знімається, і що не знімається теж.

Висновок — я просто випадково потрапила під руку. Опинилася не в тому місці, не в той час.

Їм була потрібна магла, жертва для ритуалу. Мені просто не пощастило виявитися нею.

Не можна, щоб Воно дізналося хто я, тоді все стане в рази гірше.

Потрібно діяти зараз, доки не закінчено цей ритуал. Для наступного використають мене.

"Що робити?! Робити-то що?! Вдих-видих, вдих-видих. Апарувати не виходить, порт-ключ в браслеті. Не панікуй! Панікувати вдома будеш. З келихом чогось міцнішого, закутана в плед, біля добряче натопленого каміна і в колі втішаючих родичів. Ага, втішать вони... Спочатку випишуть по перше число, а вже потім втішати кинуться.Так не про те думаю. Втекти... Я мушу тікати, зникнути... Полетіти геть! Саме так! От дурепа, зовсім мізки від страху розгубила."