На прогулянці або Допомога ближньому

Вийшовши все ж таки на прогулянку я, по дорозі в тихий скверик із затишною кафешкою, де роблять дивовижно смачну каву, зустріла сусідку Ненсі Полкіс із сином.

Вона, з чоловіком Ітаном і сином Пірсом, який всього на два місяці старший за мого, жила по сусідству, в будинку 7 по Тисовій вулиці.

Ми досить часто гуляли разом, тому я поспішала її покликати:

— Давно гуляєте?

— Не дуже, близько години. — відповіла Ненсі.

— А хіба ви не в цей час виходите на прогулянку? — поцікавилася я.

— Зазвичай, — похмуро відповіла вона. — Чоловік знову буянить.

За розмовою ми дійшли до пустого в цей час скверу і сіли на лавку. Я уважніше придивилася до неї та запитала:

— Б'є?

Місис Полкіс засмучено зітхнула. Щось у ній мене насторожувало, вона була ніби згасла. І мені дуже захотілося їй допомогти.

— А ти часто втрачаєш свідомість? — Раптом спитала я, ніби нашептав хтось.

— Ну, іноді буває. Я просто так часто падаю. Ішла-шла, і раптом упала. Або зі стільця. Або спати. Ось так прийшла додому, побачила диван — і одразу впала. І сил немає жодних. Ні бажання. Навіть син і той... заважає. Відпочити хочеться або зовсім не прокидатися. — Вона махнула рукою.

Озирнувшись навкруги, я переконалася, що нас ніхто не бачить і приклала її не сильним Сомніусом.

Налаштувалася та увійшла в трансу. Побачене жахнуло: її аура була переважно у темних тонах, від брудно-коричневого до чорного, і зяяла дірками. Їх було так багато, що я зрозуміла — довго Ненсі в такому стані не проживе.

Її психоемоційний та фізичний стан впливав на стан аури.

Допомогти хотілося все сильніше і моя магія, відчуваючи моє бажання, м'яким теплим клубочком зірвалася з пальців і полетіла в Ненсі.

Тут же, підкоряючись моєму бажанню, дірки стали затягуватися, а кольори аури повертатися до нормальних відтінків.

Все це зайняло не більш як п'ять хвилин, і я з полегшенням повернулася в реальність.

Але я розуміла, що це лише відстрочить її кінець.

Якщо її життя не зміниться, то незабаром аура Ненсі повернеться до того стану в якому вона була щойно.

Виринувши з думок, легенько потрясла сплячу за плече. Вона підхопилася й одразу ж заозиралась на всі боки.

— Все гаразд, Ненсі. Ти просто трохи задрімала. — Заспокоїла я втомлену дівчину. — Ти не мусиш дозволяти йому робити це з тобою. — схвильовано заговорила я. — Це не норма. Звернися до поліції. Наші закони мають статтю за сімейне насильство. Його посадять. І вас розведуть. Ніхто не має права тиранити близьких.

— Чи не норма? Але... — Ненсі явно була здивована. — У мене у сім'ї завжди так було. Батько "виховував" матір. І дід також поводився. І... адже жінка повинна підкорятися чоловікові.

О боги! Бідолашна, вона все життя бачила лише поганий приклад і вирішила, що так правильно.

— Ні, Ненсі! Це не так. Ось, наприклад, мій Вернон, він про мене піклується, любить. Допомагає по дому або робить все сам. Він називає це "днем Петунії". Таким чином я витрачаю вільний час на себе: ходжу в перукарню або в салон краси, на шопінг та що завгодно, але я роблю це для себе.

— Я навіть уявити не можу, щоб Ітан так вчинив. Він завжди повторює, що я ніхто і повинна бути слухняною йому. Що я ні на що не придатна бездарність. І маю бути йому вдячна за те, що він одружився зі мною і дозволяє жити в його домі. — Договоривши, вона розплакалася. Обійнявши її я дозволила їй плакати в моє плече.

— Тобі варто записатися на прийом до психоаналітика. — Її психіка знатно понівечена життям з двома домашніми тиранами. — І почни любити себе, балувати себе. Почни з малого — зміни зачіску на ту, що подобається тобі. Або ще щось, але саме те, чого хочеш ти сама.

Знову полюби свого сина, адже він не винен ні в чому. І виховай його таким, яким би ти хотіла його бачити. Добрим, дбайливим, лагідним. Люби його та себе.

Будь щаслива! Роби все для того, щоб стати щасливою.

Але не забувай, що щастя у дрібницях. І у наших дітях.

Подивися на нього, на свого сина. Бачиш як смішно він насупився, а зараз усміхається. Як він сопе. Хіба він не чудовий? Хіба ти не щаслива, що він у тебе є? — Я замовкла й уважно подивилася на неї. Вона заворожено дивилася на сина та посміхалася.

— Ти маєш рацію Петунія. У всьому. І я обов'язково зроблю все, як ти сказала. — У її погляді, спрямованому на мене, не було ні сумнівів, ні тривог.

Недарма я в голос додала крапельку сили. Цей метод не надто допоміг би, якби Ненсі сама не захотіла щось змінювати. Тішило, що життя з цими монстрами не зуміло її остаточно зламати. Вона неодмінно з усім упорається. А мені вже час, незабаром прокинеться Дадлі.

— Чудово. Я рада, що ти усвідомлюєш необхідність змін. — Усміхнулася я дівчині. — Що ж, мені час.

— А я, мабуть, поїду в Лондон до своєї подруги. Вона давно кликала мене до себе і не буде проти, якщо ми з сином поживемо в неї. І це саме те, чого я хочу. Крім того, Меган адвокат і допоможе мені все правильно оформити.

— Я думаю, це правильне рішення. Удачі тобі! І пам'ятай, ти завжди можеш розраховувати на мою допомогу та підтримку.

— Дякую. І прощавай! Я навряд чи повернуся до Літл-Уінгінга.

— Прощавай! Будь щаслива!

Я неспішно йшла вуличками містечка і була щаслива, що в мене прекрасна любляча родина. І що у світі на одну нещасну жінку поменшало.

А он і Вернон мені махає. Повернувся вже й знову із квітами. Моїми улюбленими.