Пікнік або прикладне травознавство

На пікнік ми все ж таки вибралися. Вернон привіз нас у чудове місце в лісі.

Невелике озеро, вода якого така чиста, що навіть прозора. І якщо придивитися, то можна побачити чисте піщане дно, усипане строкатими камінчиками й водорості, що стелиться по ньому. По водній гладі пробігає бриж від легкого вітерця. Вода ловить і віддзеркалює сонячне проміння, створюючи золотисті відблиски. Здається, ніби у воді грають крихітні золотаві феї.

Його оточує велика галявина, соковита трава під ногами віддає смарагдовим блиском під невгамовним сонячним промінням.

Все це оточують дерева – велетні. У їхніх кронах заплутався вітер, з гілки на гілку перелітають пташки та чується їхній веселий спів і пересвист.

Справжнє диво природи.

Поки чоловік розпалював мангал і вивантажував продукти з машини, озирнулася довкола уважніше.

І зрозуміла, що он цвіте волошка чорна. З нього Бабуля робила примочки, що застосовуються при очних захворюваннях, і як знеболюючий настій.

А з-за куща дикої малини виглядають – воловик лікарський, примочки та компреси з відвару трави якого корисні при глибоких порізах або відкритих ранах;

бурячник лікарський: з нього можна приготувати тонізуючий чай або відвар для поліпшення обміну речовин; і ще видно кропиву, настої з її листя давно використовувалися для зупинки кровотеч.

І просто під ногами ростуть — мак шафранний, мальва лісова і маргаритка лісова: їх Ба сушила, а взимку робила чай, "щоб хвороба не чіплялася".

Трохи лівіше герань лугова. Її настоєм і відваром промивають рани та полощуть горло під час запалення.

Валеріана, яка відповідає за нормалізацію сну, здоров'я серця, знижує тиск, посилює імунітет; жеруха лікарська; звіробій волосистий; дзвіночок широколистий.

Полин: відвар або настій її коріння і трави допомагають при "жіночих болях".

Деревій: мазь зроблена з його листя лікує шрами та розсмоктує рубці.

І ще багато всього, так одразу й не розпізнаєш.

Як обухом по голові: «Дурепа! Навіщо тобі чекати поки зілля варити зможеш. Он скільки всього корисного, просто під ногами. Бери не хочу. Чи даремно Ба в мене свою науку вбивала?"

— Верноне, любий, — покликала я чоловіка, — ти поки запікай рибу і догляди за сином, будь ласка...

— Скупнутись вирішила? — Перебив мене коханий чоловік.

— Обов'язково, тільки згодом. Тут стільки трав різних корисних росте. Безглуздо не скористатися можливістю. — Прикидаючи звідки почати, задумливо промовила я.

— Що таки дуже корисних? — скептично запитав чоловік. — Нас за ці травки не посадять?

— Не посадять, не бійсь. — посміхнулася я. — Краще подай мені пакет побільше.

Все ще недовірливо поглядаючи на мене, він простягнув мені кілька пакетів.

— Тільки далеко не заходь, — бурчить, — і не довго, бо риба охолоне. А я заразом салат настругаю.

— Дякую, любий, — ласкаво посміхаюся я, — на зворотному шляху малини наберу, бачиш, он росте?

— Добре, — відтанув чоловік, — і скупаємося, як повернешся. Саме сонце припікати перестане.

Поцілувала чоловіка і вирушила на своє "тихе полювання".

Блукала у пошуках корисностей я не менше двох годин. Зате знайшла кущі барбарису та подряпавшись шипами добула таки корисних ягідок і наламала гілочок з листочками.

Постало питання, куди ж ці ягоди пересипати.

Пригледіла товстішу гілку і взявши її в руки, послала в неї імпульс сили. "Тримаючи" при цьому в уяві картинку невеликого козуба. Вийшло! Тепер ще пару таких же, зайвими не будуть, і малина знову ж...

Як у воду дивилася, яскраві ягідки брусниці привабливо червоніють із зеленого листя. Набираю повний козуб і повертаю до галявини. Настав час повертатися, Вернон напевно вже знервувався.

На зворотному шляху набрала повний козуб малини й прорідила її кущі на предмет листя і гілок.

На галявину вийшла нав'ючена чотирма пакетами з травами, листочками та гілочками та з трьома кошиками ягід. Викликавши своїм виглядом сміх чоловіка.

Підійшовши та звільнивши мене від частини ноші він запитав:

— І що ти будеш з цим робити?

— Ну дещо засушу і відварів зроблю, деякі трави з ягодами й гілочками на чайні збори підуть. А з решти мазь зроблю і витяжки. — У думках я прокручувала за що візьмуся в першу чергу. — А ось малину і зараз поїсти можна.

— То куди його все зараз? — Піднімаючи пакети ставить питання чоловік.

— Давай під це дерево. І в тіні, і до води близько. До вечора нічого з ними не станеться, а вдома я займуся ними.

— Ух. Як ти їх тягла? — захекавшись спитав він.

— Сама не знаю, — тільки зараз зрозуміла, що пакети досить важкі та відчутно відтягують руки, — захопилася. Та й там стільки всього корисного. Шкода було б не взяти.

Жалібно дивлюся на чоловіка, який посміхається до вусів.

— Захоплива ти у мене натура, Туні. — підколює чоловік. — Ну що? Годуй сина, а потім і самі поїмо.

— Так, а там і скупнутись можна буде, — озеро так і манить до себе, — вода має вже добре прогрітися.