... або До пробудження...

"Так... Що тут у мене?" -Закрутилася я, випавши з темряви.

Маленький, уже майже загашений, райдужний вогник.

Обвитий брудно-сірими, наче покритими іржею та слизом ниточками.

Невже...? Так!

Лілі саме так описувала магічне ядро ​​чарівника.

Озирнувшись довкола, зрозуміла, що вздовж усього тіла у мене розгалужуються і переплітаються нитки різних кольорів — це, мабуть, канали якими має циркулювати сила.

І як мені звільнити свій вогник?

Хм, а якщо спробувати ось так: акуратно обриваю неприємну мені нитку і потроху починаю згортати її в клубок.

Виходить, хоч і важко — нитки пручаються.

Звиваються, як огидні черв'яки, намагаються вирватися, але я тримаю і змотую їх у нудотну карикатуру на клубок ниток.

Коли в мене в руках знаходиться вже більша частина ниток, мій вогник починає пульсувати.

Пульсує він у такт биття серця і збільшується в розмірах, як повітряна кулька в яку накачують повітря.

Ще кілька миттєвостей і яскравий спалах засліплює мене і спопеляє ворожі нитки, а я провалююся кудись.

У свідомості миготять розрізнені картинки, що кружляють все сильніше й утворюють вирву.

У неї ж, круговерть образів, що все більш посилюється, затягує і мене.

Дочекавшись поки все заспокоїться почала оглядатися.

Я опинилась у середніх розмірах кімнаті, стіни якої були обвішані полицями з книгами.

Колір яких із блідо-блакитного плавно переходив у насичений індиго.

Переглянувши кілька книжок на різних полицях, зрозуміла, що це мої спогади.

Причому вони були розділені: по одній стіні книги належали до мого минулого життя, а на протилежному – до нинішнього.

Також розподіл йшов за кольором полиць: від блідо-блакитного до світло-синього – дитинство та юність; і далі по насиченості кольору все життя, насичений індиго — старість і вона зараз порожня, як і більшість полиць, починаючи від синього.

Варто також зауважити, що полиці на боці минулого життя закінчуються на яскраво-синій полиці.

Мабуть, варто переглянути всі книги та за потреби пересортувати їх, щоб надалі не плутатися у спогадах.

У центрі кімнати є симпатичний круглий столик і затишне м'яке крісло.

Зліва від нього стоїть високий підлоговий світильник з теплим жовтим світлом, яке ллється з нього.

Розпочнемо.

Спогади мене вразили.

Адже в них, на відміну від канону, ми з Лілі були дуже дружні.

Сестричка тягла мене за собою і навідріз відмовлялася вірити, що я магла.

"Дякую, сестричко.

Ще ніколи я не була така вдячна тобі за те, що ти змушувала мене медитувати та займатися оклюменцією.

Вивчати руни, нумерологію та латину.

Вчила мене зіллєварінню, найчастіше в теорії, але дуже детально і підсовувала мені травники.

Завчала разом зі мною заклинання всіх видів. 

Ти не хотіла вірити, що я магла, навпаки, була впевнена в тому, що я чарівниця.

Просто вірила в те, що моя сила спить і одного разу обов'язково прокинеться.

Тому я маю бути готовою до цього, хоч і в теорії.

Саме ти наполягла на тому, щоб підручники та інше необхідне батьки купували у подвійному обсязі: тобі та мені.

Кілька місяців тому, дізнавшись про пророцтво, ми напоказ затіяли потворну сварку.

Щоб убезпечити мене і мою сім'ю ти привселюдно заявила, що більше не бажаєш знати сестру маглу.

З того часу наживо ми спілкувалися лише раз.

Того дня ти привезла до нашого старого будинку в Коукворті та залишила на його горищі копії своїх щоденників і записів своїх особистих напрацювань.

Вже зібравшись іти, ти, заглядаючи мені в душу своїми яскраво-зеленими очима, заявила: «Незабаром тобі все це знадобиться. Навіть не смій закидати заняття магією.

«— Це теж незабаром стане в нагоді. — Сказала ти та простягла мені гарну дерев'яну скриньку, явно старовинну та ручної роботи. — Візьми. Відкривається вона просто, капнеш на неї кров'ю, своєю.

Не зараз, пізніше. Ти зрозумієш, коли настане час. — Ти ніби згасла в цей момент, і вся стиснулася, але одразу ж струснулась і посміхнулася. — Я люблю тебе, Петунію. Не сумуй.

Не в наших силах щось змінити. Будь щаслива! — І ти аппарувала, зникла ніби тебе й не було."

Закриваю книгу, потягуюсь.

Залишилася ще одна, і час приходити до тями.

Вернон, напевно, весь змучився і схуд від хвилювання: чи жарт дружина вже тиждень у комі.