... або Між ...

Хто я? Що ж я? Де я?

Я? Яка "Я"?

Та частина мене, яку я усвідомлювала, насилу борсалася в товщі інформації, що знаходиться в цьому дивному місці.

Я сама собі нагадувала маленьку сяючу кульку в чиїхсь важко і мляво пропливаючих думках.

Зовсім не захищена і нічим не утримувана кулька, що перескакує з однієї «хвилі» на іншу.

Поглинаюча ту інформацію на яку потрапляє.

Яких тут лише відомостей не було!

І про популярні за книгами та фільмами світи, і про зовсім невідомі.

Саме про світи…

Цікаво. Я потрапила до інформаційного поля всесвіту?

Всі знання уривчастими шматками осідали в мені, іноді змішуючись у щось зовсім неймовірне.

Так… Мені довго доведеться сортувати отримані відомості.

Раптом пролунав приємний "бархатний" голос:

— Здрастуй, Заблукала.

— Доброго здоров'я і Вам. А чому Заблукала? І хто Ви? Де ми?

— На перше запитання відповідь сама знаєш, згадай, що тобі Анімаїса казала.

— Ох!

 "Не грай онука з дзеркалами, не будуй коридори, — самі собою спливають у свідомості слова Бабулі, — не клич нікого, тому що прийшовши — Відображене твоє місце займе, а тебе ж у Задзеркалля викине. Біда це, велика біда, не буде дороги назад, коли свічка згасне. Так і блукатимеш неприкаяною..."

Ось тобі й погадала у Святвечір на нареченого.

І не вірила, вважала, що нісенітниця. Подумаєш: виставити з дзеркал три стіни та в центрі між ними свічку запалити, правильні слова тричі прошепотіти та в центральне дзеркало вдивлятися, поки судженого не побачу... От і побачила!

— І що ж тепер робити? І… Ви Бабулю звідки знаєте?

— Стій, не все одразу. Заспокойся. Тобі більше нема куди поспішати, тут немає часу, ми все встигнемо. Присядь та слухай.

Я – Провідник, а Анімаїсу знаю з твоїх думок. Ти для мене, що відкрита книга. Що ж, далі.

Я шукаю таких, як ти й повертаю назад або, якщо з якихось причин це неможливо, відправляю далі.

У тебе, Ґвен, на жаль, другий варіант. Ти у своєму світі померла...

— Що?! Як? Як це сталося?!

— Мовчати! І не смій більше переривати мене! І тим паче підвищувати на мене голос! Інакше залишишся назавжди тут або в Нижній світ відправлю. Зрозуміла? Відповідай.

— Так, вибачте, не щодня вмираю.

— ... Відображене, вискакуючи, свічку зачепило та дзеркала побило, на уламок напоролося... Не встигли врятувати, кров'ю спливла.

Що таке смерть? Смерть є лише один крок у безперервному розвитку всього існуючого.

Усіх світів загалом, і всіх живих створінь, істот зокрема. Таким самим кроком є ​​і народження чи переродження.

Смерті можна боятися чи не боятися — прийде вона неминуче, як і народження.

Боятися варто небуття. Ти слухаєш, Гвендолін? Про що замислилась?

— Я думаю, що люди бояться смерті з тієї ж причини, що діти бояться темряви, бо вони не знають, у чому тут справа. Невідомість – ось, що лякає насправді.

Ми не можемо уявити життя після смерті та не можемо згадати життя до народження. Тому що не можемо уявити нічого поза часом.

Нічого, що нам невідомо і до чого ми не маємо жодних критеріїв чи натяків на них. На існування того що виходить за межі сприйняття розумом.

Якщо людина не може охопити щось своїм розумом і усвідомити цього, то вважає, що це нереально і неможливо, що цього не існує, тому що цього не може бути.

Але насправді все зовсім не так і усвідомити це знання людина може лише після смерті, опинившись тут.

Тому що тепер — є лише зараз і тут. І часу достатньо на всі знання та усвідомлення цього, тому що ходу часу як такого в цьому місці немає.

Воно не рухається, воно завмерло. Адже ми знаходимося зараз у Безчассі, вірно?

— Що ж, ти маєш рацію. Це дає мені надію, що я не помилився вибравши тебе. Тому що небагато людей, які опинилися тут усвідомлюють все настільки відносно швидко, як ти.

Тобі знадобилося для цього лише невелике п'ятисотріччя, що пройшло у твоєму світі, але не тут.

Тут час статичний і минула лише мить. Але достатньо філософії.

Відповідай мені, смертна, чи хочеш ти відправитися на спокій і пізніше на переродження?

Чи потрапити у паралельний світ у чуже тіло, але зберегти свої знання та пам'ять?

Але знаючи, що не можна ламати перебіг подій з власної примхи, навіть зі щирими намірами. Історія має розвиватися своїм шляхом.

І водночас ніхто не забороняє тобі підготуватися до майбутніх подій. З часом потроху коригувати їх, суттєво не ламаючи основу історії та її основні етапи.

— Благими намірами вислано дорогу до Пекла. Так кажуть у моєму світі. Друге, я вибираю друге!

— Впевнена? Вибір зроблено. Пам'ять та знання тіла також будуть з тобою.

І пам'ятай, у дітей має бути дитинство, щасливе та безтурботне.