Про життя до...

Скільки себе пам'ятаю, завжди жила з Бабусею. Саме так, з великої літери без імені.

Ні, ім'я в неї було — Таран Анімаїса Ставрівна, люди звали її пані Маїса.

Ким були мої батьки, Ба ніколи не розповідала, а на мої запитання відмовчувалась.

Народилася я взимку 1987 року. Вже другу добу вирувала сувора хуртовина. З'явилася я на світ саме опівночі з 6 на 7 січня.

Пологи були складними, і місцевий лікар став перед вибором: дитина чи мати. Породілля у напівмаренню молила лікаря врятувати дочку.

Через три дні я залишилася сиротою, тому що про батька не було відомо нічого, крім імені – Гліб.

Бабуся, погорювавши недовго про недолугу дочку, повністю поринула в турботи про новонароджену онучку.

Ім'я мені дали не "нашенське", не сільське — Гвендолін, бо, за словами бабусі, хуртовина в цей час взяла в кільце наш будиночок. От і звуся я тепер – Таран Гвендолін Глібівна.

Знайомі та сусіди спростили та кличуть мене Ліною.

Жили ми в невеликому, Богом забутому, селі в Закарпатській області, яке розташовувалося між лісом та річкою.

Будиночок наш невеликий, але міцний, зі зрубу.

Мав простору кухню з піччю та лежанкою на ній, дві спальні та велику кімнату, яка використовувалася і як їдальня і, за потреби, ставала гостьовою.

Також було горище, яке, по суті, є другим поверхом у нашому будинку. На нього вели міцні дерев'яні сходи зі їдальні.

Горище було Бабуниною територією і мені туди хід був заборонений під страхом отримати різкою.

Там вона сушила свої трави та готувала збори, і там же приймала людей  тих, що приходять за травами та відварами.

Ба часто ходила в ліс, спочатку сама, а як підросла я, почала брати мене з собою.

Там вона збирала трави, ягоди та гриби. Також збирала хмиз.

З дитинства мене залучали до походів у ліс: навесні, влітку та восени ми ходили за травами, ягодами та хмизом.

Восени ми з Бабулею вирушали на "тихе полювання" по гриби.

Дрова вона починала заготовляти з літа і невеликими партіями привозила до будинку позиченим у сусіда возом, добре керуючись упертим конем.

Років із семи збирання ягід та хмизу, а також деяких трав перейшло під мою відповідальність.

Так що в кожен погожий день впоравшись з обов'язками по дому та двору я бігла до лісу.

Допомагала я і по дому, Ба любила порядок, і щоб у хаті все було на своїх місцях.

І по скотарні, хоч і не великій: корова, дві кізочки, та по десятку курей і качок з двома десятками кроликів — але вона у нас була.

Корову та кіз забирав на випас разом з іншими сільськими копитними дядька Тарас. Він був місцевим пастухом.

Вранці години до п'ятої він забирав тварин і ввечері після восьмої приводив.

Сіно на зиму заготовлялося разом, усім селом, і згодом ділилося.

Був у нас і город із необхідними овочами – коренеплодами – зеленню.

І невеликий садок з яблунею, вишнею, черешнею, сливою та грушею.

І кущами малини, смородини та аґрусу.

Час летів швидко, не встигла озирнутися, а вже закінчила школу.

І настав час їхати до міста для навчання своїй майбутній професії.

Вступила до училища на кухаря та на курси візажистів, а трохи згодом і на манікюр-педикюрні.

У навчанні я не була першою, але й не останньою, успішно трималася всередині й особливо вперед не лізла.

Після випуску вирішила влаштуватися на роботу одразу, а не повертатися до Бабулі.

Відвідувала її часто — три, а то й чотири рази на місяць. А влітку приїжджала на місяць, щоб допомогти на городі та з заготовками на зиму.

Згодом із домашньої живності у Ба залишилися тільки кури та кролі, кіт Мурчик та пес Буран.

Тримати корову та кіз їй стало важко.

Я влаштувалася помічником кухаря у невеликому затишному кафе, яке найчастіше відвідували сім'ї з дітьми.

Через два роки обійняла посаду кухаря, оскільки Олеся Остапівна пішла на пенсію.

Також приймала бажаючих бути красивими та вражати чоловічу уяву жінок вдома: манікюр, педикюр, макіяж.

Іноді приходили чоловіки, які бажали мати хороший манікюр, найчастіше це були офісні працівники, на кшталт менеджерів.

Гарний підробіток, адже бажаючі завжди є, а цінник у мене не завищений.

Тим більше їсти, оплачувати оренду квартири та комунальні послуги треба. А ще хочеться і в кіно, і в клуб сходити чи з подружками у кафе посидіти.

Квартиру винаймаю хоч і не велику, але з двома кімнатами.

Одна є моєю спальнею, а другу я перетворила на салон.