Глава 20

Я відчуваю як його погляд обпалює моє тіло, залишаючи по собі пекучі невидимі сліди. 

В пам'яті спливають спогади нашого прощання, про яке я намагалася не думати. Не думати аби не розбирати слова Андрія по буквах і не придумувати йому виправдань. 

Хоча тепер .... , його слова набувають іншого змісту...

— Мені потрібно було тобі одразу розповісти про одну людинку, що займає дуже велику частину у моєму серці, — Андрій дивився на мене з винуватим обличчям, — але я не розповідаю про неї всім при першому знайомстві...це мій скарб, який я дуже ціную. 

— Нема що пояснювати... Мені дійсно потрібно іти, - не змінюючи тактики, продовжувала наполягати на своєму. 

— Дай мені закінчити! — підвищивши голос, він продовжував говорити, — спочатку знайомства я зрозумів, що ти не байдужа мені..., — він притягнув мене до себе так міцно, що я не могла вивільнитися. 

Я боялась, що ще мить і я забуду всі свої моральні принципи, повірю тій маячні, що він мені зараз повідає і залишусь з ним.

— Андрій! — я говорила спокійно та рішуче, — ти все мені розкажеш при наступній зустрічі. У мене проблеми і мені дійсно ще  п'ять хвилин назад потрібно було бути в зовсім іншому місці, — після сказаного я потягнулася до нього та поцілувала. 

Щоб самовиправдати свій поцілунок, я запевнила себе, що так потрібно аби мені він повірив, хоча насправді мені хотілося ще хоч раз відчути його поцілунок. Запам'ятати і берегти його десь там в глибинах пам'яті. 

Андрій повірив мені, відпустив та я швидко знайшла у сумочці ручку та записала свій номер телефону йому на руці та зникла за огорожею. 

Не тяжко здогадатись, що телефон був не правильним. Я поміняла місцями останні дві цифри із свого номеру телефону.  Розумію, що зробила як школярка, але я не можу продовжувати відносини з чоловіком, якого потрібно ділити ще з кимось. 

Сьогодні ж доля звела нас знову разом. Можливо даючи нам другий шанс. Хоча наврядчи він пробачить мені мою втечу, або можливо з того часу у нього вже хтось і з'явився. А можливо я фантазую і хочу змалювати ситуацію так як мені б хотілося. Напруга зростає, але я не можу вимовити ні слова.

На щастя цю незручність руйнує дівчинка,

— А що у тебе за спиною? — запитує Аля заглядаючи мені за спину, де я тримаю плюшевогозайчика. 

-Ой, а це тобі! - відповіла, простягаючи іграшку дитині, - мене направили до вас з агенції "Гувернантка" для співбесіди, - нарешті змогла видавити з себе щось путнє.

- Пройдемте в дім, - хриплим голосом відповів Андрій, вказавш  жестом в середину будинку.