Глава 14

На Терасі було декілька закоханих парочок та дві веселі компаній, що стояли недалеко від нас та весело обговорювали якісь теми. Зміст яких по окремих словах, що я розчула, зрозуміти не вдалося. Хоча це було не дивно, адже стан в якому я перебувала не дозволив мені змістовно міркувати.

Мої щоки продовжували палати. Прохолодне повітря зовсім не допомагало...Гаряча кров обпікала кожну клітинку тіла, передаючи імпульси бажання відчути ще раз дотики мого супутника.

Ми йшли мовчки лише обмінюючись поглядами. Зупинились біля маленького фонтану, що грав кольорами веселки. Андрій притягнув мене за талію ближче до себе та легко торкнувся поцілунком моїх губ. Його уста були такими солодкими, що я зовсім втратила самоконтроль. 

Сама не знаю як зважилася на такий вчинок, але протистояти бажанню, яке охопило мене з головою - я не змогла. Я здалась. Можливо це було найбільшою моєю помилкою, але в ту хвилину вчинити інакше я не могла. 

— Андрію! — звернулася я до чоловіка, —  не буду приховувати мене дуже до тебе тягне... і  я йшла сюди з твердим рішенням відпочити, відпустити ситуацію і чинити так як того хоче душа.. чи тіло.., — очі чоловіка потемніли та я відчула як пришвидшилось його серцебиття. Моє ж ледь не витрибувало з грудей.

— Розумію, що для тебе сьогоднішній вечір зі мною буде миттєвою пристрастю... і я б хотіла щоб так було і для мене, — я відчула як комом у горлі  стали мої слова та табун мурашок покрив моє тіло. 

Андрій не відводив погляду від мене та жодного разу не перебивав , наче боявся пропустити хоч одне слово. Розуміючи, що шляхів відступу у мене немає  я продовжила свій монолог...

— Мене зрадили... але життя не дало мені можливості зализувати душевні рани, я була змушені в той же момент зібратися і відкрити нову сторінку життя, яке поставило переді мною не легкі завдання. У мене голова обертом іде від вирішення питання  по пошуку нової роботи та житла... — по невідомій причині мені хотілося виправдати свої дії, — ти , вибач але я повинна була виговоритись... а тепер забери мене туди де ми б могли залишитися вдовох.

 — Якщо ти, звичайно, хочеш?! — мої уста скривились в натягнутій усмішці.