Глава 6

Глава 6

Через декілька днів..

— Третя співбесіда і третя невдало. Я не розумію... Розмова проходить в хорошому настрої, роботодавець наче готовий взяти мене на роботу, прощається зі мною з задоволеною усмішкою на обличчі, а вже увечері телефонують і бажають удачі у пошуках роботи на іншому місці, —  жалілася по телефону сестрі.

— Марто, не накручуй себе. У тебе ще не великий досвід роботи, а ти сама знаєш, що до претендентів на таку зарплатню високі вимоги і багато охочих. Знайдеш і ти своє місце під сонцем, — заспокоювала мене Міла. 

— Сподіваюсь, ти права. 

— Не опускай носа! Ти ж у мене смикалиста дівчинка. А ще я вже почала звикати до того, що мене дома чекає смачна вечеря, — продовжила піджартовуючи сестра.

— Обережно з побажаннями, сестричко, а то моє тимчасове гостювання може перетворитися на постійне проживання.

— Гаразд , гаразд...  — чую як усміхається сестра в слухавку, — ти знаєш я тебе дуже люблю.

— Я тебе теж, — вже з кращим настроєм відповіла Мілі, — давай допрацьовуй свою роботу пошвидше, а мені ще потрібно закінчити приготування вечері.

— Так краще, скоро буду. Бувай, сестричко.

— Чекаю. 

За тих декілька днів, що я жила у квартирі Міли, сестра дуже мене підтримувала.  Хоч я не з тих дівчат, що раз спіткнувшись, розчаровуються на все життя, але невдалий шлюб мене гарно пошарпав. 

Наші вечірні щиросердечні розмови допомогли мені багато чого зрозуміти і не зациклюватись на розлучені. Ненависть до майбутнього колишнього чоловіка змінилася на байдужість.

Наша зустріч в офісі тому доказ. Та розмова надовго залишиться у мене в пам'яті. 

— Я знав, що ти розумниця і дослухаєшся до моїх слів. Так ти швидше зможеш забути  мене, — Роман став напроти мене та заклавши руки на грудях роздивлявся мене.

— Хм... Забути тебе? Я і не намагалася. Навіщо? —  фиркнула я до Романа.

— Так, ти шокував мене своїм рішенням розлучитися і вчинив не по джентльменськи не давши достатньо часу для того щоб з'їхати з твоєї квартири, але ...

— Марта, я не про те ... — перебив мене чоловік. В його погляді не було вже тої зверхності, що була минулого разу, — Я б не хотів щоб ти страждала. Щоб те кохання, що у нас було переросло в ненависть, - він подивився на мене таким поглядом як колись, таким ніжним та люблячим.

Моєму здивуванню не було меж. Йому б не хотілося, щоб я страждала! Декілька днів тому він зробив все для того, щоб я зневажала його всім серцем, а сьогодні робить вигляд турботливого чоловіка. Що за американські гірки в поведінці? Хоча яка різниця... це нічого не міняє. Я перегорнула цю сторінку свого життя.

- Кохання? Це дуже гучно сказано... Мені було комфортно з тобою і я робила все щоб віддячити тобі за це, - сама здивувалась наскільки байдуже змогла це сказати. - Тому ненавидіти тебе не збираюсь, не така ти вже важлива персона щоб до тебе щось відчувати, - не давши змоги Роману щось відповісти я розвернулася в бік виходу та вийшла з приміщення. 

Давно я не була настільки задоволена собою. Навіть згадка про це сьогодні відображалась усмішкою у мене на обличчі. 

— Кицюню, що в нас на вечерю, я дуже голодний ! — почувся голос Марка з коридору. Хлопець швидше повернувся із відрядження і вже два дні розважав нас з Мілою вечорами. Він позитивно віднісся до тимчасових гостей в його помешкані і навіть інколи його прихильність викликала у мене зніяковіння.