Глава 4

Глава 4

Їхали в цілковитій тиші, таксист виявився мовчазним та й у мене не було бажання виливати душу чужій людині. Хотілося відпустити всі думки та забути проблеми, що навалились на мене за сьогоднішній день.

Через затори на дорозі час поїздки затягнувся. Небо поступово темніло, дорога загоралася яскравими світловими вогниками, освітлюючи наш шлях.

Вже під глибокий вечір таксі зупинилось на великій парковці біля п'яти поверхового будинку із невеличким сквером. 

Судячи із відсутності будь якого освітлення у вікнах квартири сестри — вдома її не було. Але я вирішила, що краще почекаю Мілу на сходовій, ніж чекатиму неприємностей на вулиці. 

Розплатившись за послуги таксі, я потягла свій багаж в середину будинку. Речей було не багато, але  моральна втома виснажила настільки, що я рахувала кожну сходинку.  І лише побачивши квартиру сестри, я відчула дивне відчуття задоволення собою. 

— Ви до кого? — почула чоловічий голос позаду себе. Поки я намагалася відновити ритм свого дихання чоловік обійшов навколо мене, зацікавлено розгляючи мою персону.  

— Ой, вибачте, будь ласка! Де мої манери? — продовжив незнайомець такою інтонацією, наче в його діях моя вина, — Моє ім'я Макс, проживаю в он...тих апартаментах, — він жестом вказав на квартиру напроти квартири Міли.

— Марта! Я сестра Міли, вирішила влаштувати їй сюрприз, — сама не знаю чому відповіла на зухвале запитання сусіда сестри. 

Вже віддихавшись, я спокійно могла роздивитися молодого чоловіка, що стояв біля мене. На вигляд йому було років двадцять п'ять, високий, худощавий із великими блакитними очима та притягуючою посмішкою. 

—  Якщо я правильно зрозумів несподіванку отримали самі, — кутики його губ припіднялися, привідкривши ряд білосніжних зубів, — ви на майбутнє телефонуйте перед візитом. 

— Я ... я саме збиралася їй затефонувати, — незграбними рухами я вийняла з сумочки мобільний телефон, знайшла в списку контактів Мілу та натиснула кнопку виклику. Поки встановлювалось з'єднання я намагалась зрозуміти причину своєї розсіяності чи то незграбності. Емоції сьогоднішнього дня чи присутність мого нового знайомого так вплинули на мене.

— Привіт, сестричко! — звучить з смартфона і відлунням передається по сходовій клітці. 

— Чому не попередила про приїзд? - спитала Міла вже обнімаючи мене за плечі. Я й не помітила коли і звідки вона з'явилася і все ще стояла притуливши телефон до вуха.

— Я так скучила, — продовжила Міла, спостерігаючи мою розгубленість. На щастя, не прокоментувавши мій стан, вона випустила мене з обіймів та перевела погляд на Макса.

— Привіт сусіде, зібрався знову в дорогу? — її погляд опустився на валізу та дорожню сумку, що знаходились між мною та молодим чоловіком.

— Це мої!..  Допоможеш?! — нарешті оговтавшись, я взяла валізу та жестом руки вказала сестрі на іншу свою сумку.

— Ааа... , звіснооо!  — декілька секунд Міла пильно вдивлялася в мої очі, наче намагалася знайти відповіді на запитання, що в неї виникли.

— До зустрічі, Макс, — раптово попрощавшись, вона взяла мене за руку та потягла в напрямку своєї квартири.