Гуси

Десь на Херсонщині, на окупованій території.

— Слиш, дед, откуда такоє чудо? — окупант розглядав велосипед онука.
Санич важко зітхнув. У пам’яті спливли образи доньки та онуків. Назарчику вже мало б виповнитися вісімнадцять, а Христинці — тринадцять. Два роки він не бачив рідних. Серце стиснулося від болю, а в очах защипали сльози. Чи доведеться ще колись обійняти їх? Коли ще можна було виїхати — не захотів. Не піднялася рука лишити хату, в яку все життя вкладав, на поталу іродам. Господарство ж на кого полишити? Дві собаки, кіт, гуси, кури, порося, коза з козенятами. А ще й сусідська собака прибилася. Як їх кинути?
— Тєбє он нє к чєму, а мнє в самий раз, — вирвав із задумливості радісний голос окупанта.
— Це онука! — не роздумуючи, Санич схопився за кермо. — Залиш його.
— Ти чєво, дед? Тєпєрь он мой. Гдє твой внук? Брось! Нє злі мєня, бандєровєц старий, — москаль наставив на діда рушницю. — Паслєдній раз по-харошєму прашу.
Нікуди подітися. Довелося віддати тварюці велосипед. Хоч і пам’ятав Санич, як Назар хвалився, що то не простий велосипед, а якась особлива модель. Та хіба дід у тих марках і моделях розбирається? Тільки уявив, як онук приїде й не знайде свого новенького велосипеда, йому аж серце обірвалося. З гіркою тугою дивився услід москалю, який, сяючи від радості, виводив велика з двору.
Окупант тим часом, щасливо посміхаючись, крутив педалі в бік ярка, щоб швидше дістатися хати, де квартирувалася їхня частина. Ото удача! Про такий велосипед він ще зі школи мріяв. І як же легко він йому дістався! «Ну і живуть же ці укри, треба ж...»
Та, поспішаючи через ярок, він наскочив просто на гусей, що вільно походжали між хатами та городами. Гуси були не в настрої. Чи то сам окупант викликав їхнє невдоволення, чи то їм не сподобалося, що хтось чужий сів на господаревий велосипед, та вони дружно накинулися на россійського солдата.
А гуртом, як відомо, і батька легше бити, а вже такого негідника і нахабу— й поготів. Велосипед разом із москалем полетів убік. Гуси, гогочучи й шмагаючи крилами, так налетіли на нього і підняли гвалт, що з переляку той кинув і рушницю, і «здобич», а сам, відмахуючись, кинувся навтьоки.  Гусі гнали москаля, аж поки той не скотився кубарем в той самий ярок і не звернув собі шию.

Санич же забрав велосипед і сховав його в сіні, що для кіз готував, а рушницю викинув в той же ярок, щоб у окупантів не було зайвих питань і увечері налив собі наливочки і випив за здоров'я своїх рідних, за перемогу і гусей.