1

У прекрасній, у долині,
Де текла ріка Десна,
Проживала стара баба,
Мама Ваську-гусака.
Цей гусак любив чвалати,
Замість півня проживав,
А сусіди все кричали
Коли з хвіртки вилітав.
Вилітаючи,гилгикав,
Залітаючи-пищав,
Вмів він навіть розмовляти,
Правда, лише слово знав..
Через слово теє,вуха,
Враз зав'янути могли.
І від кожного сусіда
Чути було  : "Га" да "Ги".
Баба вранці прокидалась,
І почувши ці слова,
Враз за тремпель вона бралась,
Та летів він в гусака.
Васька вже й літать навчився!
Правда,головою вниз...
А на бабцю потім стиха 
Він казав :"Гил-гила-ги!"
Голова сільради Павел
Бабцю ту давно кохав,
Він їй з клумби квіти тирив ,
А для Васьки-черв'ячка.
Щастя те було не довгим..
Бо в сільрадського кота,
Почалися часи тяжкії,
А Василь про всеє знав.
Вранці,коли кіт муркотив,
Васька пильно заглядав,
Щоб ніякую мишату,
Той зловить нагод не мав.
А як бачив,що сіренька,
Десь поблизу пробіга,
Гилготів тоді ван :"ГА-ГА", 
А вона йому:"па-па!"
Гусаку було байдуже на коттячії діла,
Але от одна проблема..
Те противнеє миша розказало!
Що бабуся закохалась у Павла. 
А Василь любив бабусю,будь із нею так хотів..
А вона тому :"Павлусю! Ти в душі моїй один!"
І дійшло якось те діло 
Аж до палкого "Цьом-цьом!"
У гусяти пір'я дибом:
"Як же так!? А що це!? Гов!
Припиніть це! Мигом! Живо!"
І бринить уже сльоза..
І у серденці,у Василя,лиш огромная діра :
"Не моя уже бабуся...не зі мною вже вона...Зрада! Буде тому пану.."
І лиш теє він сказав. 
А на ранок ,у сільраді, під дверима він наклав!
Лається й кричить:" Поганцю клятий!  Я тобі зараз так дам!"
І летить в гуся лопата..
Чутно лиш останнє :"гил.."
Враз лишилася бабуся
І кохання, гуся.
І сидить тепер ,і плаче..
А мораль тут такова..
Не заводьте Ви гусяти,
Бо ревниві дуже ті.
А живіть самі у хаті
І любіть себе самі.