Розділ 11

Переступаючи поріг їдальні, я найперше шукаю поглядом Андріяну з сестрою та їхньою колоритною тіткою. Якщо Микитівна, забачивши мене, одразу невдоволено підтискає губи, демонструючи всім виглядом суворий протест, то Андріяна, навпаки, радісно махає рукою, запрошуючи приєднатися до їхнього столу.

Зітхнувши з неприхованим полегшенням, я прямую до них.

— Привіт ще раз, — кажу, сідаючи на вільний стілець.

Андріяна відкриває рота, щоб привітатися, але раптом злегка принюхується, кумедно зморщивши носа.

— Е-е-ем... Еміліє, а чим від тебе... мм-м... пахне? — обережно цікавиться вона.

— Здається, астральним захистом, — сухо відповідаю я й коротко розповідаю про ритуал у своїй кімнаті та про божевільних просвітлених сусідок по кімнаті.

— Почуваюся вампіром, якого намагаються викурити вербеною.

Андріяна щиро регоче до сліз, затуляючи рот долонею, щоб не привертати уваги всієї їдальні. Поруч із нею навіть завжди замріяна й відчужена Валентина ледь стримує легке посмикування губ.

Тільки Микитівна зла як чортяка. Вона глипає з осудом на нас трьох через свої товсті скельця і настільки завзято кришить булочку в суп, ніби уявляє на її місці мене.

Здається, у старшого покоління на мене якийсь дивний вид алергії… 

На обід — густий крем-суп із сочевиці та гарбуза, щедро притрушений підсмаженим гарбузовим насінням, і запашне рагу з запеченої картоплі, баклажанів та соковитих томатів із прованськими травами. Жодного натяку на м’ясо, проте страви виявляються напрочуд смачними й ситними. На десерт у плетених кошиках подають стиглі персики та великі грона солодкого темно-синього винограду.

Прощаючись із сестрами та їхньою похмурою тіткою, я підхоплюю з кошика персик і прямую надвір. Смачно вгризаюся в солодку м’якоть і роздумую над тим, куди податися та чим узагалі себе зайняти.

Вертатися в просмерджену димом кімнату немає жодного бажання. А щоб хтось із місцевих «гуру» не відібрав ще й робочий смартфон, я вирішую звернути вглиб саду, тримаючи курс прямо до соснового лісу.

Йду повільно, періодично роззираючись по боках і пильно прислухаючись до кожного шелесту в кущах. Сонце припікає, але варто мені ступити під прохолодну тінь високих сосен, як дихати стає значно легше. Повітря тут просякнуте густим хвойним ароматом та смолою.

Лише коли попереду крізь дерева чується тихий, монотонний шум гірської річки, я трохи розслабляюся. Переконавшись, що навколо немає ані Наставників, ані просвітлених, витягаю з таємної кишені робочий телефон і нарешті набираю номер Ані.

— Емі! Ти не уявляєш! — з першої ж секунди торохтить у слухавку Анька зі свого далекого Харкова. — Я щойно з першої частини зустрічі з дружиною депутата! Вона така… така!!! Я, мабуть, уперше з задоволенням слухала про успішний успіх.

Я пропускаю добру половину її захопленого щебетання повз вуха. Усі ці пихаті багатії з їхньою штучною білизною зубів і світськими плітками викликають у мене лише легку нудоту, але перебивати сестру не хочу — нехай виговориться.

Тим часом виходжу на мальовничий берег річки. Вода прозора, чиста й приємно шумить на поріжках. Скинувши босоніжки, підхоплюю їх за ремінці та обережно ступаю в прохолодну воду. О-о-о, як же добре!

Пройшовши кілька кроків уздовж берега, паркуюся біля якоїсь метрової каменюки. Кидаю зверху на неї босоніжки, спираюся куприком на прогрітий сонцем бік і ліниво воджу пальцями ніг по воді, слухаючи Аньчин голос:

— ...і вона каже, що її чоловік готує новий законопроєкт, а вона... Емі, ти мене взагалі слухаєш?!

— Слухаю-слухаю, ти вже майже їхня фанатка... — бурмочу розслаблено, заплющуючи очі та підставляючи обличчя сонцю.

Аж раптом десь позаду, у гущавині соснового лісу, виразно й гучно хрускотить суха гілка. Реагую миттєво, хоч і не можу зрозуміти, чи справді щось почула, чи здалося…

Різко повертаю голову і під схвильований гуркіт власного серця вдивляюся у ліс позаду. Навіть встигаю полегшено видихнути. Перш ніж помічаю зверху на стежці постать у білому.

— Потім наберу! — скоромовкою шепочу в слухавку й ледь не скочуюся з валуна від переляку, ховаючись за ним. В останню мить підскакую, щоб забрати взуття та, притиснувши його до грудей, зачаїтися.