Розділ 1

Червень цього року завітав разом із проливними дощами, що супроводжувалися сильним вітром і зовсім не літньою холоднотою, але вже за два тижні їм на зміну прийшла тридцятиградусна спека, виганяючи людей із бетонних джунглів на природу. Хтось уже спакував валізи, до верху набиті купальниками та пляжними капцями, і поспішав на літак із курсом на море. Хтось нагострив сапки, і якраз намагався завести старі "Жигулі", щоб відвезти всю сім'ю на дачу. А когось відправляють у відрядження до Харкова, такого ж залізобетонного пекла, як і Львів, де ні безкрайнього океану, ні пінистого моря, ні піщаних пляжів.

Відвернувшись від вікна, з якого спостерігала за потугами сусіда завести іржаву "Копійку", забиту садовими інструментами, дивлюся на старшу сестру.

— Тобі дійсно обов'язково туди їхати? — у сто перший раз запитую, не дуже сподіваючись на іншу відповідь, і проводжу поглядом черговий діловий костюм, який Аня якраз намагається скласти у величезну валізу.

— Еміліє, не діставай! Я й так на нервах з самого ранку.

Жінка відкидає з чола пасмо мідного волосся, майже того самого відтінку, що й у мене (тільки своє вона давно вже підфарбовувала), і задумливо повертається до шафи, розмірковуючи, напевно, вистачить їй сотні вбрань, чи прихопити ще одне про всяк випадок. Закотивши очі, я присідаю на ліжко.

 — Не хочу їхати в цей табір, — продовжую її діставати. — Чому ми не можемо помінятися? Я відсиджу твою нудну конференцію, повсміхаюся начальству та з покірним виглядом вислухаю дружину того товстосума, як там його…

— “Як там його”! — роздратовано повторює Аня, сплеснувши руками. — От саме тому це інтерв’ю доручили мені, а ти їдеш розпитувати блаженних про їхній шлях до душевного спокою. Тобі теж не завадить подихати заспокійливими пахощами, до речі.

— Мені це не допоможе, — закочую очі. 

Якщо чесно, логіки в цьому взагалі нуль. Скидається більше на помсту. Це цілком в його стилі, - відправити мене куди подалі, тільки б не плуталася під ногами. Все ж, влаштуватися в редакцію під керівництвом власного батька - було помилкою. Та ще й разом із старшою сестрою. Бо для обох я, що вдома, що на роботі, - нерозумний карапуз, який все ще пхає пальці в розетку.  

— Міг би й до моря мене відправити, а не в цю безлюдь! — бурчу зрештою. — Тиха Долина, де це взагалі?

— От і пошукала б, замість того, щоб мучити мене! — прикрикує сестра, втрачаючи терпіння. — Ти ж знаєш, це єдине, що мені вдалося випросити для тебе. Татко все ще дуже сердитий, і тобі справді краще провести наступний місяць подалі. Йди збирайся. Автобус за дві години.

— Шмигельський - козел, і це ти теж знаєш, — випалюю роздратовано, встаючи. — А те, що той затуляє таткові рота купюрами, - оце справжня проблема. А не я, сестричко. 

— Речі зібрала, питаю? — загрозливо перепитує Аня, знову прикидаючись глухою на цю тему. 

— Зібрала, — здаюсь я і, розвернувшись, крокую до своєї спальні.

Насправді, чорта з два. Моя валіза як стояла два дні тому з роззявленою пащею, так і стоїть. Підійшовши до шафи, відчиняю дверцята і, підсунувши валізу, вивалюю в неї цілу полицю літніх речей. Кинувши зверху гумові пляжні шльопанці, ногою зачиняю кришку. Готово.

Щоправда потім, уявивши, ДЕ мені доведеться пробути найближчий місяць, витягую другу сумку, забивши її книжками. І ноутбук беру. Сподіваюся, там є вай-фай? Чи блага цивілізації не в пошані? Це ж не просто літній табір відпочинку, "Шлях Світла" — ретрит для тих, хто прагне пробудити свідомість, знайти своє космічне призначення та, судячи з програми, відшукати сенс життя між йогою та афірмаціями. Тридцять один день серед обкурених ароматичними паличками. Та я в захваті! Щоправда, Анька запевняє, що стояти в позі собаки та співати мантри мене ніхто змушувати не буде. "Погуляєш на природі, скупаєшся в річці, поїси на халяву", — так гарно вона описувала мій відпочинок, що я ледь не повірила.

Подивимося. Один натяк на обов'язкові піснеспіви, де всі беруться за руки і дякують Великому Архітектору Всесвіту, я першим же автобусом їду назад. So mote it be!

Вітаю Вас у новинці! Буде і гумор, і романтика, і розслідування! Все, що ви так любите :)) А ще - зустріч із давно забутими персонажами з "Безіменного детективного агентства")
Залишайтеся! І підтримайте, будь ласка, книгу вподобайкою, коментарем, переглядом. Ваш актив надзвичайно надихає та мотивує *-*
Дякую! Всіх обійняла ❤️