Частина 4

  У неділю учні школи зібралися на екскурсію до Атеїстичного музею. Йшли вони пішки, хоча від Лук’янівки до бувшого Володимирського собору шлях неблизький і займає не менше години. Але Володимир Несторович вирішив використати екскурсію для того, щоб влаштувати антирелігійну демонстрацію. Правда, учнів молодших класів довелося залишити вдома, бо малеча не витримала б багатогодинний похід. Зате школярів п’ятих, шостих і сьомих класів вишикували у довгу колону по чотири людини у рядку. І кожному учню дали в руки якусь карикатуру чи транспарант з антирелігійним написом. Коли колона, нарешті, була у зборі, вчитель фізкультури дав команду і повів школярів по маршруту, визначеному Володимиром Несторовичем: спочатку від школи до Львівської площі, потім спуститися до Євбазу, що в недільний ранок був переповнений торговками та покупцями. І, нарешті, звідти піднятися по бульвару Шевченка, який старі люди ще по звичці називали Бібіковським, до Атеїстичного музею, який ті ж самі старі люди звали Володимирським собором.

  У теплий весняний день на вулиці Києва висипало багато народу, тому у «Гуртка юних безбожників» було багато глядачів. Люди зупинялися на тротуарах і зацікавлено дивилися на школярів. А ті марширували, роблячи серйозні обличчя і підіймаючи догори саморобні плакати. А на тих плакатах були намальовані карикатури на священників: товстопикі попи висмоктували усі соки з трудового народу.

  Кому не вистачило малюнків, ті тримали лозунги. «Релігія – опіум для народу», «Київ – місто без попів!», «Боротьба проти релігії – це боротьба за ідеали соціалізму!» – написати таке придумав математик Семен, бо бачив такі транспаранти на десятках антирелігійних демонстрацій, що часто відбувалися на вулицях міста в останні роки. Але була і справжня знахідка. «Хто їсть паску, той паскуда!» – таке прийшло в голову Семену, коли він стежив за тим, як непримиренно Володимир з’ясовував, хто з учнів їсть паску у школі.

  До речі, Володимиру Несторовичу новий лозунг сподобався. І час від часу він давав команду, щоб уся колона дружно скандувала:    

  - Хто їсть паску, той паскуда!

  Нарешті Гурток безбожників дістався до колишнього собору. Жовта будівля виглядала сумною та безликою, бо з неї зняли хрести та дзвони. А куполи, донедавна кольору блакитного неба з золотими зірками, тепер були грубо замазані сірою фарбою. Червоні прапори майоріли біля входу, а хрести на фасаді ховалися під червоними зірками, вирізаними з фанери.

  На щастя, чудові росписи Васнєцова, що вкривали стіни собора, не постраждали. Їх просто вирішили використовувати для пропаганди атеїзму. Екскурсовод водив учнів по приміщенню, вказував на росписи довгою дерев’яною указкою, що підозріло нагадувала більярдний кий, і розповідав:       

  - ...І тоді князь Володимир по-тиранськи звелів загнати киян у річку і насильно хрестив їх...

  - А тепер киян насильно ганяють на атеїстичні демонстрації. А старовинні церкви розбирають на цеглу... – прошепотіла Варвара на вухо Семену.

 Він міцно стиснув її долоню:

  - Так. Але краще мовчи.