1

І

Тихий літній вечір повільно підкрадався до мене, поволі кутаючи в прохолоду. Цвіркуни стомилися суперничати між собою в траві. Час від часу тільки сплески риби переривали їхню какофонію. Після спекотного дня природа прокидалася замість того щоб засинати, так багато потрібно встигнути під покровом ночі. Трава ніжно лоскотала пальці  запрошуючи ще раз до неї доторкнутися

• Як класно вирватися з міста! Ніхто тебе не штовхає, не вибачається, не оцінює. Просто сидиш та відпочиваєш. Частіше треба так виїжджати – я, велосипед, спінінг, – поволі спливла думка в розслабленому мозку. Зірочки тремтливоо заглядали вже з темного неба, поволі розгораючись, набираючи впевненості.
• Все з астрономії забув. А в студентські роки міг годинами розповідати про будь-яку  з них. Робота забирає своє, те що потрібно їй запам’ятовуй, а інше на верхню запилену поличку. Жаль, часу не вистачає навіть на улюблені речі. Треба якось почитати щось новеньке в неті. Американці К´юріосіті на Марс посадили - обов´язково  почитаю.

Ледве помітний вітерець відірвав від думок, нагадуючи про більш нагальні справи. Треба палатку поставити .

Машинально витягуючи її з рюкзака обвів поглядом небосхил. Заграва на заході майже зникла і з річки потягло довгоочікуваною  прохолодою. Будильник на четверту ранку. Рибка буде клювати сто ввідсотків. Десь, з-під лісу крикнула сова.

• Нічого собі, тут навіть сови є, надіюсь ведмедик до мене в гості не прийде серед ночі, промайнула думка, десь з´явилася тривога – первісні інстинкти не пропадають.
• Велосипед замкнений, спінінг в палатці – можна спати, завтра з сонечком встаю. Найближчі села далеко. Класне це містечко, рибаків майже немає, ніхто не дістає балачками. Вже засинаючи вилися думки навколо.

Ніч вступила у повне володіння землею. Накрила покривалом, зітканим з зірок та цвіркунів, заколисала в духмяній траві, приголубила шепотом річкової води. Палатка з велосипедом трохи порушувала  загальну картину, та вели вони себе так тихо та непомітно… А густа темінь навколо вкінець накрила все довкола – тиша та благодать.

Будильник щось надто довго не давав про себе знати. Вже через сон перші  думки дали зрозуміти, що пройшло багато часу, проте ще й не світало.

• Ще годинка не зашкодить – з задоволенням потягуючись подумав я, - і не холодно зовсім, тільки трохи твердо. Треба купувати спальник… - вертілося в голові. Година вже точно пройшла, а ранок все не наступав.
• Скільки годин? – нишпорячи по кишенях, шукав я мобільний.
• Чому це він вимкнувся? Їхав на рибу зарядив на сто відсотків.

5.47. І чому це не світає? Годинник злетів на телефоні, чи що? Покриття немає… Дивно, вчора все працювало, ще на під´їзді сюди директор  мене набирав  - хвилин п´ять говорили.

Рука намацала якийсь прохолодний метал… Він був усюди, а палатка зникла. Повна темінь…

• Зірок немає, і неба – сам того не бажаючи сказав я вголос

Незрозуміла тривога скувала все тіло.

• Ще не прокинувся!

Проте все вказувало на протилежне. Сон пропав миттю, відчував я себе нормально – я прокинувся. Вже механічно надибав знову мобільний та увімкнув ліхтарик. Світло одразу ж засліпило, не даючи змоги зорієнтуватися.

Навкруги сірі металеві стіни і ні звуку… Мозок відмовлявся це сприймати.

• Так, спокійно, вчора я поїхав на рибалку, розклав палатку і ліг спати – які стіни? Нічого не пив, нічого не курив – які стіни, де я?

Зникло все – палатка, велосипед, спінінг – що було на мені те залишилося – мене пограбували? Хто? В цій глушині я був сам. Але факт реальності припер мене до цієї сірої стіни намертво. Всі намагання тверезо зібрати себе до купи марні. Серце шалено стугоніло в скронях. Здається мені нічого не загрожувало, та пояснити це самому собі надто важко. Я різко підвівся на ноги, та напевне, не контролюючи власні емоції аж підстрибнув. Тіло все дрижало, паніка оволоділа мною повністю.

• Так, переляк, заспокойся, - знову вголос гримнув сам на себе, злякавшись навіть власного голосу.

Він звучав дещо глухо, неприродно. Знову включений ліхтарик додав ще більше питань. Стіна не закінчувалася…

• Я в кімнаті?!! Та ну, яка кімната, я біля річки, приїхав на рибу.

Стіна обступила мене навкруги, ні одного кута. Повільно переходячи в стелю, а потім знову у стіну з протилежного боку і  далі в підлогу, яку навіть ноги не хотіли сприймати.  Легені вискакували з грудей, жадно хапаючи повітря. Повітря… Воно не вологе, не прохолодне, не вранішнє. Воно офісне, в кожному офісі таке повітря – сухе і мертве.

• Мені хтось щось вколов і перевіз кудись? Та що ти гониш, фантаст! Все набагато простіше.

Думки наполохало світло, що з´явилося ніби нізвідки, заповнюючи кожну шпаринку кімнати. Та шпаринок якраз не було. Я стояв посеред  овальної кімнати вже з брунатно-сірими стінами. Джерело світла відсутнє, та це не перешкоджало йому тут знаходитись. Вже достатньо шокований мозок в´яло зреагував на це.  Я остаточно загнав себе в кут… Залишилося стояти та кліпати очима -  як бовдур. Ні дверей, ні вікон. Сфера – де тільки я і все.