Розділ 5: За межею розуму

Двері з риплінням відчиняються досередини. На порозі стоїть чоловік. Старий захисний костюм, важкий, гумовий, подекуди залатаний. Маска закриває половину обличчя. У руці лампа, і її рівне жовте світло змушує тіні за його спиною відповзти по стінах. Очі за склами маски горять блідим світлом, як у кішки у світлі фар

Незнайомець: Ви знайшли не те, що шукали. Вам не слід було тут бути.

Влад підводиться, затуляючи Андрія. Андрій виставляє перед собою уламок крейди, як ніж

Андрій: Хто ти такий? Що тобі треба?

Незнайомець вказує на розкритий журнал на столі

Незнайомець: Ці записи не для вас. Йдіть, поки не пізно.

Влад: Не підемо. Спершу друга знайдемо. Він уже третій день як зник безвісти.

Незнайомець: Я бачив вашого друга. Він ішов повз мій табір. Не біг. Ішов рівно, як ідуть додому. До Врат.

Влад: Ти мав його зупинити!

Незнайомець: Я не можу зупиняти тих, хто зробив свій вибір. Врата забирають порожніх. Він був порожній.

Влад присуває журнал до променя ліхтаря й читає вголос, бо мовчати страшніше

Влад: Проєкт «Глибина». Операції з розробки. Експерименти…

Андрій: Спочатку «Гул порожніх коридорів», потім «Глибина». У них назв більше, ніж людей.

Влад: На стіні в таборі. «Мої ноги йдуть самі». Твоїх рук діло? 

Незнайомець: Моїх. Позавчора вночі, коли повз мій табір пройшов ваш друг, потягло й мене. Я притиснувся до стіни й писав ножем, поки не минуло. Поки писав, не йшов.

Андрій: Це ти волав тоді в тунелі?

Незнайомець: Я. Хотів, щоб ви забралися. Але кроки за вами були не мої.

Андрій: Ну, чудово. Можна поплескати з радощів.

Андрій: А двері нагорі? Пальник твій?

Незнайомець: Я заварив їх у дев’яносто першому, коли прийшов наказ. Потім наказ скасували, люди поїхали, а я залишився. Розрізав два тижні тому, коли гул став гучнішим.

Влад: Він пройшов крізь Врата. Вони були закриті, а його сліди обривалися біля стулок.

Незнайомець: Для таких, як він, вони не замикаються. Для таких, як ви, потрібен ключ. Це ви його принесли?

Влад: Так. У замку залишили.

Незнайомець: Добре. Він вам ще знадобиться.

Андрій: Якщо він нам знадобиться, не треба було залишати його в замку, генію.

Влад: Я не знав.

Андрій: Ти ніколи не знаєш.

Влад дістає карту й упирається пальцем у значок кирки на заході

Влад: Березівська. Ти знаєш про неї?

Незнайомець: Шахта впирається в ці тунелі. Геологи пробили стіну, яку не можна було пробивати.

Влад: Батько Кирила був там.

Незнайомець: Я знаю.

Влад: Він живий?

Незнайомець: Не можу вам сказати.

Андрій: А те, що йшло за нами по сходах? Воно ходило тільки між гулами.

Незнайомець: Гул був його диханням. Поки він ішов, воно лічило. Тепер лічити не треба. Воно ходить де хоче.

Андрій: Втішив нас.

Влад розкриває зошит на третій сторінці. Кам’яні Врата з трьома замками, а під ними двері без замків, із колом посередині. Два рядки під малюнком

Влад: «Першу печатку знімає ключ. Другу знімає той, кому нема чого втрачати.» Мова про Кирила? 

Незнайомець: Її писав той, хто був тут до мене. Він мав рацію.

Андрій: Значить, він там? Ми можемо його врятувати?

Незнайомець: Ви не розумієте, що чекає на вас за Вратами. Ваш друг уже не той, ким був.

Влад: Пробувати все одно мусимо.

Андрій дивиться на обмотану курткою руку. Незнайомець помічає це. Підходить, бере її за зап’ястя, обережно, і повертає долонею догори

Незнайомець: Паморозь. Тінь торкнулася?

Андрій: Так. Я її не відчуваю.

Незнайомець: Це мине, якщо ви повернетеся. Якщо ні, залишиться.

Андрій: «Повернетеся», «якщо»… Слухай, чоловіче, у тебе якісь хороші новини бувають?

Незнайомець: Ви йшли за білими стрілками. Я йшов за ними. Гарна звичка.

Андрій: Моя робота.

Андрій: Слухай, а термос у таборі твій? Він був теплий, коли ми прийшли.

Незнайомець: Мій. Я виходив по воду.

Андрій: По воду. На такій глибині. Гаразд, не питатиму.

Андрій: Владе, ти впевнений, що ми мусимо туди йти? Що, як Кирило вже… ну, не той, ким був?

Влад: Не покину я його, Андрюхо. Ми вже занадто глибоко в це лайно влізли. 

Незнайомець: Тоді йдіть за мною. Але щойно ви ввійдете туди, повернення може не бути.

Влад бере зі столу кросівок і ховає до рюкзака

Незнайомець веде їх вузьким тунелем назад. Тіні відступають перед його лампою. Стрілки Андрія біліють на стінах. Вологий відбиток долоні Кирила. Поруч із ним білий відбиток долоні Андрія. Андрій відвертається й ні слова не каже

У залі з Вратами вода все так само гладенька. Стулки розчахнуті, звідти тягне холодом. Ключ стирчить у замку. Влад дістає його. Метал ще теплий, як чиясь рука

Андрій дивиться вниз і бачить у воді своє відображення. Відображення стоїть без куртки на руці. Він швидко відводить очі й нікому про це не каже

Незнайомець: Він теплішає, поки вам є що втрачати. Запам’ятайте це.