Новий Світ

Розділ 2-й.
З неба продовжував сіятись дрібний дощик, на гілці одинокого покрученого дерева сиділа ворона, сталкер продовжував рухатись до своєї мети, й здавалось ніщо не віщує біди. Залишалось пройти якихось 20-30 кроків сотню раз хоженими місцями й все, ти в затишному й спокійному місці, наскільки звичано може бути затишно й спокійно в Зоні.  
Чоловік кинув черговий болтик перед собою, той спокійно пролетів відміряну відстань й впав собі на мокру траву. Але коли сталкер вступив слідом за залізячкою, трапилось те, що часто трапляється в Зоні й зі зеленими новачками й досвідченими сталкерюгами.  На місці тільки що спокійної поверхні грунту та у повітрі розлилось блакитнє сяйво, його сполохи відбились у всіх можливих поверхнях, сталкер відчув поколювання по всьому тілі, по шкірі побігли мурахи, розміром з мишу, в очах потемніло й він встиг подумати: - Все кінець, Зона забрала свою чергову жертву, тобто мене, - й провалився у темряву.  
За мить усе затихло, ніби нічого такого й не трапилось до цього, не було ніяких слідів, ні крові, ні решток, тільки в парі метрів від ледь помітної стежки сиротливо лежав АК 74, приречений ржавіти під вічним дощем Зони.
.....
Обличчя обвівав легенький вітерець, сонячні ппромінчики лагідно лоскотали очі прикриті повіками, стрибали по давно неголених щоках та запутувались у чималенькій такій борідці чоловіка у дивній для цих місць одежі, що нерухомо лежав на траві й здавалось спав. Неподалік про щось своє дзюркотав струмок, щебетали пташки, з води час від часу вистрибувала рибка, намагаючись спіймати якусь необережну комашку прямо на льоту й здавалось, що цій ідилії не має кінця.
Раптом чоловік, що лежав до цього нерухомо, розплющив очі, з легким стогоном прийняв сидяче положення й сам себе запитав: - Де це я? В раю чи що? Чи це все ще Зона наді мною знущається?
Він потер кулаками свої очі, легенько ущипнув  себе за шию, але картина світу залишалась незмінною, а відчуття дуже реальними. Водночас навколишній світ ніяк не міг бути Зоною, стільки кольорів, запахів, відчуттів, мабуть, навіть до Катастрофи ця земля не мала й не знала їх стільки. То де ж він? Невже справді в раю! Та, ні, це неможливо, відкинув відразу цю версію сталкер. Він не вірив ні в рай, ні в пекло, ні в потойбічне життя. А пекло якщо й існувало, то це була Зона і він жив там останніх 9 років. Так що до нього йому не звикати, але це місце явно не схоже на осередок пекельніх сил.

Тут сталкер пригадав за своє спорядження, що допомагало йому виживати всі ці роки, перш за все зброю, й кинувся перевіряти його чи її наявність або відсутність. Так пістолет, як йому і належить, був у кобурі, а кобура висіла на своєму місці, на поясі, а ось автомата ніде видно не було. Все ще не підіймаючись на повний ріст, сталкер помацав руками довкола себе густу траву, але нічого схожого на свого вірного залізного друга не намацав. Зате в півметрах від нього знайшовся його рюкзак, де були невеликі запаси їжі, патрони, аптечки, ліхтарик з батарейками, питна вода та ще деякі дрібнички, які були звичайними на Великій Землі й дуже часто дефіцитом на території Зони.

В першу чергу сталкер витягнув з бокової кишеньки свого рюкзака КПК - один із основних атрибутів кожного нормального сталкера, без якого жоден з них не вирушить в похід навіть з Кордону до армійського блокпоста чи АТП. КПК був на місці, але на жаль не працював, навіть не вмикався, зовнішніх ушкождень помітно не було, та й корпус у нього був досить міцний, спеціальне протиударне скло захищало дисплей, але все ж він не працював. Мабуть заряд із аномалії, а сталкер почав пригадувати, що він потрапив у незвичну аномалію, неподалік від свого "дому", якщо так можна сказати про його схрон, пошкодив міні-комп'ютер і тепер ні звязку, ні до карти, ні до нотаток доступу не було. Жаль, - подумав сталкер, - ну а що поробиш. Будемо виживати якось так без допомоги гаджетів. Перші сталкери он також жодних крутих та наворочених КПК та й взагалі ніяких КПК не мали, а якось виживали й вижили, а деякі взагалі живими легендами стали, як ось Провідник чи Болотяний Лікар.

Але щось я вже й відволікся й мене зовсім в дебрі думок потянуло, треба вияснити де я та й вибиратись звідси. Та і день мабуть не вічно тут триватиме, а щодо ночі, то весь сталкерський досвід минулих років просто кричав йому, що ночувати на невідомій території та під відкритим небом, безглуздішого способу самогубства просто не існує, краще застрелитись відразу.
До речі, про зброю, щось я дійсно розслабився занадто, навіть пістолет не перевірив одразу, - подумав сталкер, - таки дійсно життя мене вчить, вчить й нічому навчити не може, як я тільки умудрився стільки років землю Зони топтати, мабуть дійсно везунчик, - сам до себе іронічно посміхнувся він. Після цього він витяг свій Форт з кобури, пересмикнув затвор, діславши патрон в ствол, витяг обойму з ручки пістолета перелічив кулі, оглянув його пильно на предмет можливих ушкоджень, нічого не виявивши, полегшенно зітхнув й поставивши на запобіжник й запхав назад до кобури. Якби тут спокійно й навіть казково умиротворено не виглядала природа, а порох краще тримати сухим й зброю зарядженою, пригадав надзвичайно давню мудрість сталкер, що вже багато віків поспіль не втрачала своєї актуальності.

Після огляду себе й свого спорядження він вирішив рухатись в напрямку звуку потічка, звук від якого долинав звідкись з правого боку. Потрібно запаси питної води поповнити та й в роті вже починало пересихати, сонце пригрівало таки добряче й пити хотілось дедалі дужче. В рюкзаку була півлітрова пляшечка мінералки без газу, але це на НЗ, на такий випадок, коли вода буде вкрай неохідна й дістати її буде просто нізвідки. Так що нехай поки полежить спокійно, - подумав сталкер, - а я до струмка зараз дійду й там нап'юсь, ще й фляги наповню. Надіюсь, що вона придатна для пиття, та й пачка таблеток для знезараження в аптечці була, без них в Зоні ніяк не обійтись.
Розважаючи сам себе подібними думками, сталкер поволі рухався крізь густу й високу траву, милувався далекими краєвидами, вдихав на повні груди літні пахощі від яких повністю відвик за багато років проведених у Зоні й навіть, якщо це все зараз закінчиться і він зараз помре або трапиться ще щось лихе, він був вдячний, що ще хоча б раз у житті зміг відчути й насолодитись цими приємними миттєвостями.