Гість

На хуторі Грьонхіл грали весілля. Красуня Крімгільда виходила заміж за Рагнара. Не того, що з Лососевої бухти, а за Рагнара Сто Биків . Його хутір стоїть біля Західного фйорду.  Можливо, ви знаєте стрия цього молодика. Він водить кораблі між Скандою та Рейном, торгуючи з римлянами.

Багато  чоловіків прагнуло досягнути кохання Крімгільди. Але всі здавались златокудрій та  блакитноокій красуні недостатньо мужніми. Рагнар підкорив її серце, коли переплив фйорд та приніс ягід морошки за її примхи.  Не встояло дівоче серце перед готовністю юнака терпіти заради її краси крижану воду.

На весілля зібрався люд з усіх навколишніх хуторів. Столи були повні запечених поросят, усіляких пирогів  та хмільного меду. У молодят стояло вино, привезене Бурштиновим шляхом з самого Риму. Батько нареченої багато шкур чорно-бурих лисиць віддав за нього хитрому купцю-фризу.

І сталось так, що проходив у цей час повз  хутір скальд , за яким бігли два великих сірих собаки.

— Добрий чоловіче, не проходь мимо, йди до нас, випий меду та зіграй щось веселе. Мій син сьогодні знайшов свою жону, тому двері мого дому відкриті для всіх, — покликав господар хутора.

Скальд не змусив себе довго вговорювати. Випивши меду, дістав він флейту та заграв. І так заграв, що здавалось, Сонце на заході зупинилось, щоб його послухати перед тим, як сховатись за небокрай.  Тільки на Крімгільду не призвела ця музика враження. Прикро їй стало, що всі перестали на неї дивитись, її красою милуватись. До того ж були у скальда два браслета, що тримали рукава його сорочки. На широких полосах срібла було зображено полювання на кабанів і кожний мисливець та кожна тварина була  виконані так майстерно, що здавалися живими. Ніколи не бачила Крімгільда такої краси. Не мала сил вона відвести очі від тих браслетів. Нічого в житті її серце так не жадало, як ці дві смужки срібла, на яких митець увіковічнив мить життя.

Перед очима Крімгільди було не срібло, була минулорічна осінь, коли батько з братами уперше взяли її на полювання. Лісові альви вже почали вкривати листя золотом. У повітрі парили листи Бальдра до Хель, виткані маленькими вісьмилапими улюбленцями Норн. Кожен лист ніс послання: «Зачекай, кохана, я скоро до тебе прийду» . Тоді Крімгільда вполювала свою першу здобич — світло-сірого  підсвинка.

Нахиляється наречена до Рагнара та шепоче на вухо:

— Дістань мені браслети скальда, як хочеш дістань.

Міцним було вино, що привезли з сонячного Риму. Захмелів Рагнар. Каже він скальду, граючись ножем:

— Ти, собака, нічого не подарував моїй нареченій. Але я згоден відпустити тебе живим, якщо ти станеш на карачки та залаєш по-собачі, а потім у зубах принесеш моїй голубоньці браслети, що в тебе на руках.

Весілля, що перед цими словами весело гомоніло, накрила тиша. Буйний молодецькій норов Рагнара добре був відомий всім.

— Не просився я до вас, самі мене позвали,  — відповідає скальд. — Моє ім'я Ґрімнір. Прошу, перед тим, як будеш вбивати мене, дозволь зіграти мені останню пісню.

Після цих слів підніс одноокий скальд флейту до своїх губ і заграла вона, начебто тисячі вовків завили.  На плечі Ґрімніра сіли два чорних птаха, що з'явились немов з нізвідки,  і кожний, хто був на весіллі, згадав усі образи, що будь-коли заподіяв йому сусід. Грав скальд, імена якого були Ігг - Страшний, Бйольверк — Злодій, Вуотаназ, що вимовляють деякі люди як Одін — Ватажок скажених, а на плечах його сиділи Думка та Пам'ять, Гуґін та Мунін. Грав скальд, а навколо нього ножі танцювали свій жорстокий танок.

Коли флейта замовкла, на хуторі не лишилось жодної живої душі.