тяжкі були останні дні, конфліктні, стомливі
й наснився сон
порожня світанкова дорога, на межі асфальту і осіннього туману стоїть людина,
просто стоїть і дивиться поперед себе - трошки неначе відсторонено, десь поза обрій
підходиш, стаєш поруч,
без дозволу чи передмов, долоня пірнає в долоню,
так само мовчки, поглядом звертаєш в ту незриму точку - нехай там що, це свій безпечний спільний вектор
- і фокусуєшся на відчутті ледь лоскотного тепла, де не зійшлися лінії життя і долі
і прокидаєшся
тільки в долоні досі грудочка тепла,
принаймні на сьогодні
й розлита вдячність витіснила будні
Відредаговано: 14.03.2023