Історія 2 - Крамниця іграшок

В маленькому містечку давно настав грудень, вже йшов шостий день місяця, а сніг не прийшов досі. Але усі калюжі вже вкриті кригою, на шибках вікон з’явилися парості інію, відчувався зимовий холод, видно голі дерева та кольорові будинки. Посеред ряду одноповерхових хат знаходиться крамниця м’яких іграшок, яка поєднує в собі й майстерню. Всередині приміщення Стефанія прийняла гроші від задоволених молодих клієнтів, які виявилися щасливими батьками однієї дитини. Вони отримали плюшеві іграшки оленя і зайчика.

• З наступаючим днем Миколая! – побажала доброго продавчиня.
• І вас з наступаючим! – посміхнулися клієнти та вийшли з крамниці.

В ту мить вирубали світло по всьому місту. Все затихло: вентилятор, обігрівач, комп’ютер, лише чутно шум швейної машини у внутрішньому приміщенні крамниці. Помічник Стефанії – Омелян недавно прийнятий на роботу, бо Стефанія не встигала виконувати обов’язки швачки та продавчині. Омелян з ранку до вечора працював в майстерні за швейною машинкою і столом, а якщо не встигав, то дороблював вдома. Молода жінка дістала великий зошит та ручку, записувала останню покупку на сторінці. Ставало темно, не дивлячись на першу половину світлого дня, але в маленькому приміщенні не було достатньо світла. Стефанія запалила свічку на столі, зігрівала руки навколо чаші свічки. Жінка вирішила всісти в м’яке волохате крісло в образі вухастого ведмедя, який передніми лапами, що слугували підлокітниками, обіймав господарку. Продавчині ставало тепліше від обіймів, хоча в приміщенні похолодало. Кожна іграшка була різноманітною та особливою за призначенням. Деякі звірята-іграшки світили оченятами-намистинами в напівтемряві наче вогники свічок. Стефанія не помітила, як заснула.

Раптово крісло-ведмідь ворухнувся над продавчинею, від того вона прокинулася одразу, підвелася, мружачи сонні очі. Поглянула на прозорі двері крамниці, до яких наближався темний силует. Стефанія поглянула на наручний годинник, який показував вже 12 годин дня. Цей район досі був без світла. Всередину зайшов стрункий чоловік в короткій куртці та без шапки. Його коротке наїжачене волосся було дуже світлим в напівтемряві, начебто відбивало світло зимового дня, наче місяць. Цей молодий чоловік тримав в одній руці букет квітів, а другу тримав в кишені куртки.

• Привіт, кохана! – привітав він.
• О, коханий мій! Що ти робиш тут? – здивувалася продавчиня.
• До тебе прийшов привітати! – посміхнувся блондин, вручивши продавчині букет.

У світлі маленького вогника на свічці дівчина розгледіла квіти. Вони не були схожі ні на що. Кожна квітка мала пелюстки-мережива сріблястого, бірюзового та темно-сапфірового кольорів, що нагадували сніжинки. А стеблі квітів були тверді, наче зроблені зі тонкого скла, а листя не було.

• Цікаві квіти, ніде не бачила, таку дивовижу бачу вперше. Що це за квіти? – зацікавилася Стефанія.
• Це квіти з моєї батьківщини! – загадково посміхнувся він.
• А вони мають назву?
• Так! Але ти мабуть, здивуєшся, бо їх називають Мережками! – обережно відповів на запитання молодий чоловік. – Стефаніє, люба моя! Я довго думав проте, що наші стосунки далеко зайшли, ми знайомі вже рік. Тому, не дивлячись на таку обставину, я хочу дещо зробити, - він дістав другу руку з кишені разом з маленькою коробкою.

Стефанія ойкнула від побаченого, приклала руки до грудей. молодий чоловік підняв свій погляд на неї, засвітивши яскраво блакитними очима.

• Фані, Стефанія моя кохана, я хочу прожити усе своє життя з тобою – наймилішою, найдобрішою, найтеплішою дівчиною на світі. Моє серце обрало тебе, не було ні дня, коли я тебе не згадував. Я так довго шукав собі пару, навіть не уявляв, що зустріну тебе. Нарешті я тебе знайшов, дякую Долі за такий подарунок в моєму житті. Якщо ти вийдеш за мене, то я тебе ощасливлю як люблячий чоловік. Чи скажеш ти мені бажане слово? – молодий чоловік відкрив коробку, в якій заблищала білим сяйвом алмазна зіронька на каблучці.

Стефанія поклала букет квітів на поверхню прилавка, не відриваючи очей від каблучки, вагалася.

• Але ми знайомі лише рік! Чи певен ти в такому рішенні? – засумнівалася вона.
• Стефаніє, я тебе кохаю усім серцем! – чоловік вільною рукою приклав серце, яке ховалося під в’язаним светром і шарфом. – Я говорив тобі, що мені знадобився рік, щоб обдумати таке рішення. Я впевнений в тому, що я не помиляюся в цьому. Чи кохаєш ти мене?
• Звісно! – тихо прошепотіла продавчиня. – Кохаю тебе, бо коли побачила тебе, зрозуміла, що мені з тобою добре і комфортно. Я відчуваю себе повноцінною саме з тобою.
• Отже? – нахилив голову вбік молодий чоловік.
• Так! Я тобі кажу так! – посміхнулася Фані.
• Круто! – зрадів він, надів перстень на палець дівчині. Він обігнав прилавок та обняв її ніжно та міцно, вдихав тепло тіла Стефанії, вона це відчувала. Бо вона завжди зігрівала його руки та його самого обіймами. Вона помітила на поличках палаючі очі зацікавлених котиків, які підкрадали плюшевими лапами до неї, раптово увімкнуло світло в приміщенні. – О, і світло загоріло після твоєї згоди «так», - відсторонився молодий чоловік.
• Миросе, коханий мій! Коли я побачуся з твоїми рідними? – погладила мужню щоку нареченого Стефанія.
• Скоро! Дуже скоро! – посміхнувся блондин. – До речі, з днем Святого Миколая тебе вітаю!
• Я гадала, що його відмічають 19-го, а не 6-го! – спантеличилася Стефанія.
• Насправді свято Миколая відбувається сьогодні! Хіба ти не відчуваєш нічого дивовижного?
• Так, ти зробив мені пропозицію! – посміхнулася вона, а наречений посміхнувся ширше, наблизився до неї та поцілував.