Історія 1 - Залізна Гора

Далеко на півночі знаходиться гора, але вона відрізняється від інших залізною рудою, а також багатими мінералами. На вершині гірського хребту стоїть кришталевий замок. Всередині замку живе незвичайна родина, яку очолює господиня, а точніше володарка. Вона виглядає світлошкірою красунею в довгому світлому вбранні з міховим коміром навколо її тендітних оголених плечей, а замість волосся на голові блищить корона з бурульок. Вона сиділа за сімейним столом, де окрім неї присутні інші члени родини – її чоловік, їхній син з дружиною, дорослою онукою, дорослим онуком зі своєю дружиною. Начебто всі однієї крові та плоті, але настільки різноманітні на вигляд та водночас дуже інтелігентні. В залу увійшов останній член родини – молодий чоловік в довгому темному плащі поверх зимової куртки, юнак розстебнув плащ, підійшов до свого місця, накинув.

• Вітаю вас! Вибачаюся за запізнення! – вибачився молодий чоловік перед вродливою володаркою.
• Чому ти так довго затримався в світі людей? – запитала вона. Усі члени родини напружилися і поглянули на запізнілого гостя.
• У мене є для вас новина! – підняв вгору руки, посміхнувся молодий чоловік. – Я одружуюся!
• Що? Як? Коли? – повставали усі дорослі члени родини, а діти сиділи та втулили здивований погляд на родича.
• Як це розуміти? – повільно підвелася королева замку, не відриваючи очей від гостя. – Ти вже зробив пропозицію?
• Ще ні! – збавив темп спантеличений гість.
• Маросе, ти знайшов для себе обраницю? Розкажи нам усім, хто вона, звідки, і чому саме її обрав? – попросила володарка.
• Добре! – захвилювався молодий чоловік, опустив руки на високу спинку білого стільця.
• Не хвилюйся ти так, брате! – промовив один з членів родини, який на диво дуже схожий на останнього гостя. Вони поглянули один на одного льодяними блакитними очима. – Я тебе все одно підтримую, ти ж знаєш!
• Дякую, брате! – трохи заспокоївся Марос.
• Ми ж чекаємо твого докладу! – нагадала господиня будинку. Усі члени родини втулили свої очі на нього.
• Отже, її звуть Стефанія! Я з нею познайомився рік тому! Вона працює в одній крамниці! Вона шиє м’які іграшки для дітей та тих, хто переріс дитячий вік.
• Що? Вона ще і працює? – приклала руку до серця доросла дівчина у мереживному вінку. – Як це працює? Вона ж хто? Людина?
• Так! – тихо відповів Марос.
• Як це розуміти, онуче? – спохмурнів чоловік середнього віку, що мав підстрижену бороду, він був вдягнений в сірий офісний костюм.
• Так! Як це розуміти? – підтримала господиня замку. – Адже, ми істоти, ніколи не обирали людей для пари! Чому ти обрав її?
• Та дай йому розповісти про неї! – виступила невістка володарки, яка виглядала пишнотілою жінкою в кожусі й зав’язаній хустині. – Синку, розповідай далі! Мамуся хоче дізнатися про неї більше! – вона склала долоні разом, уважними очима поглянула на гостя.
• Вона живе в маленькому містечку разом з племінницею. Батьки маленької дівчинки поїхали за кордон на заробітки, а моя обраниця залишилася з нею. Стефанія доглядає за дівчинкою. Вона, Стефанія гарна, розумна, добра і така тепла! Вона дарує дітям та людям любов і тепло! Її витвори мистецтва мене вражають, і людей також!
• Це все? – уточнила володарка.
• Так!
• Я не згодна на ваш шлюб з нею! Вона ж людина! – відрізала господиня.
• Люба! – поклав на руку бородатий чоловік.
• Бабусю! Часи змінюються! Я не знайшов посеред холодної гори нікого в пару. Бо нікого немає! – почав захищатися Марос.
• Значить, погано шукав! – знову заперечила володарка, яку не можливо назвати бабусею через її зовнішність.
• Брате, я підтримую твоє рішення! Я тебе розумію! Ти ж її кохаєш?
• Так, братику Інію, я кохаю не тільки її карі очі та її талант, я люблю слухати її чарівливий голос, її казки та пісні! Послухаєш її, закохаєшся одразу! – занурився в спогади Марос.
• Хто ж ще підтримує кандидатуру людини в шлюбі Мароса? – холодно запитала господиня, проводячи погляд по всім членам родини.
• Я! – встав з місця вусатий блондин середнього віку. – Я підтримую вибір сина! Давно йому пора одружитися!
• І я теж! – підвелася дружина вусатого чоловіка і матір запізнілого гостя, та ніжним поглядом подивилася на Мароса.
• І я теж! Адже ти мій брат! – підвелася дівчина в мереживному вінку.
• Дякую, сестричко!
• Хто ще за нього?
• Ми теж, ми теж! – закричали малята, граючи з приборами на столі.
• А ну цить! Ви ще замалі для голосування! – лагідно замовкнув бородатий чоловік.
• Невістко, рішення за тобою! – поглянула володарка на дружину Інія, яка весь час мовчала.

Ця невістка, на відміну від усіх членів родини, мала довге чорне волосся, глибокі бірюзові очі, а її вбрання мало чорно-сірий колір з білим коміром на плечах. Усі члени родини виглядали білошкірими попелястими блондинами з світло-блакитними очима. Навіть маленькі діти теж успадкували гени володарки, аналогічним кольорам волосся та очей. Невістка вагалася, хоча на обличчі не було помітно.

• Я – ЗА! – прогудів голос невістки, наче гуркіт каміння, яке спадає з жерла вулкану.
• Зрозуміло! Проголосувала більша кількість членів родини! Маросе, коли ти познайомиш нас з нею? – запитала володарка.
• Не можу знати!
• Тоді останнє запитання про неї. Якщо вона людина, тоді чому ти її обрав?
• Бо вона дуже особлива! Я навіть можу тебе запевнити, що вона вам сподобається! – сміливо заявив тихим голосом Марос.
• О! – пройняв подив у всіх членів родини, навіть володарка здивувалася.