Гірські месники

Василь простував шутрованою дорогою до панського двору. Замилувався зеленими горами, високими стрункими смереками, вершини, яких ніби підпирали небо. Ішов з різними думками у голові і мало не спіткнувся, побачивши за два кроки величезну гадюку, яка переповзала у бік обриву ( урвища). Вже, був вхопився за топірця для захисту, але згадав розповідь людей, що гадюка ніколи не нападає на людину, хіба якщо наступити на неї. Вразило його найбільше те, що вона така велика сажнів на два,  а може і більше. Голова, як у маленького козеняти. Отаке - побачив вперше. Неодноразово бачив цих плазунів на обійсті: у копицях сіна, у стодолі, хліві, але невеликі, а це - щось надзвичайне. Скажи кому-небудь - засміють. Ух, аж моторошно стало, і прискорив ходу, бо й так спізнюється на роботу. Хлопці-односельці уже давно працюють в урочищі, по очищенню лісу від кущів, хащів. А я ледащо, теліпаюсь та ще й така оказія трапилася.

Неподалік уже видніється величезний камінь-валун з чудернацькими написами, що ніхто не може їх прочитати. Підійшов до каменя і побачив на пеньку старця з ціпком, на одному кінці якого вирізана голова звіра.

- Дідуню, а ви де тут взялись з позаранку? - га?

- Василю, Василю, нам старим не спиться: встаю разом із природою коли багато роси, якою зволожую тіло, роса додає силу і енергетику.

- Дідуню,- а звідки ви знаєте, як мене звати?

- Я все знаю, синку, а якщо хочеш знати, що воно так, то скоро до нас підійде хлопчина з кошиком у руках. Він уже на підході.

- А ви напевно мольфар?

- Авжеж.

 Вперше бачу мольфара

- І ще не раз будеш бачити. Я знаю, що ти хочеш спекатися мене, бо спішиш на роботу. Правду кажеш, синку?- Правда.  Василь уже і думати перестав, бо дідунь читає його думки. А ти не спіши на роботу, нічого тобі за те не буде, бо гайдуки панські тебе бачать.

Як так може бути?- думав Василь. Що за чари у дідуня?

 Мені бачиться завдяки ось цьому валуну.  Цей камінь підзаряджає мою енергетику і дає можливість бачити те, що не дає іншим. Мої друзі: звірі, дерева, трави. Спілкуюся із духами природи,  розумію їхню мову, а вам здається, що вони німі.

Ото втрапив у халепу - подумав Василь та уже вирішив, що з дідунем варто  поспілкуватися.

-Бачу, дідуню, що умієте читати думки?

- Авжеж.

То може скажете, як звати мою дівчину?

– Не твоя вона, не твоя. Василь змінився на лиці від почутого, і готовий був заперечити та почув голос дідуня. Заспокійся, Василю, вона панича Любаска, на якого працюєш. Та, що ви таке говорите, - уже злився Василь. Та я ходжу до пана на підробітки за злоті аби придбати віно. Ми скоро поберемося, хоча її батько проти нашої волі бо я, син із бідної родини, але маю силу Буй-тура і зароблю на віно. Роботи ніякої не боюсь.  Старець, якось  незвично посміхнувся у сиві вуса  і почав заспокоювати Василя, в якого все кипіло, а заперечувати не став, бо знав, що його думки прочитані.

Скільки років вам дідуню, напевно багато? Бо борода до пояса і вже пожовкла, а на голові пару білих волосків, напевно  літ за сто, а може і більше? Багато, багато – ніхто і не скаже мені скільки років, бо записів ніхто не вів. Народився у лісі в батьків вішунів.  Мої предки і я поклоняємося духам природи. Жили і я живу в гармонії з нею. Природа дає притулок, їжу, силу, провидіння і життя. Народженні, щоб робити добро і боремося з духами зла, темними силами. З ними війна із незапам’ятних часів. Силу беремо із буйних трав, кремезних дерев, з каменя біля якого сидимо. Ось бачиш ці химерні знаки? — Криптограми. Цей камінь дає життя, його енергією збагачуємо плоть і віру. На цьому камені наші пращури проводили ритуальні обряди і на знак подяки  приносили жертву.

-Що, вбивали людей, звірів? — запитав Василь.

- Та ні! Людей на пожертву не віддавали, а дрібних звірів убивали і їхньою кров’ю окроплювали капище, а м’ясо споживали. А то, що за така релігія? — Сильніша за інші — промовив старець. Ми у храми не ходимо, бо нас неправильно зрозуміють деякі люди.  Нас ніби побоюються, але як біда станеться ідуть до нас за допомогою. 

Ми знаємось тільки із світлими добрими духами. І як я вже казав - воюємо із духами зла. Василь побачив, як підбігла білочка і вмостилася на плечі дідуня. Дідуньо погладив її, вона пригорнулась до грудей старця і ніби щось промовляла до нього. Хоче людської ласки, тепла. У природі усе живе. Навіть ось цей камінь-валун на дотик холодний - а віддає тепло, живильну енергетику. Травинка під ногами це теж живий організм, тягнеться до сонця, дихає киснем, дає цілющу силу і снагу. Трави є цілющі, і ті, які лікують недуги, а є і отруйні — вони темних сил-зла. Такі і серед людей є добрі, щирі, а є злі, лукаві, недобрі. У лісах є багато різних порід деревини. Деревина дає життя усьому живому у природі. Якщо відчуваю упадок сил іду до кремезного дуба — обніму стовбур і відчуваю приплив цілющої сили. Люди знищують ліси, не задумуючись, що коріння проникає у тріщини скал, гірської породи укріплюючи грунт. Якщо вирубувати ліси почнуться зсуви грунту і таким чином порушується ерозія, знищується ягідники і т.д.

   Синку, про значення природи у житті людей, можна багато говорити, а ти спішиш на роботу до пана. Пани добрими не бувають. Наш панич хоч і молодий, але у душі має злість за смерть свого батька, якого повісили опришки. Тобі теж доведеться воювати з паничем. Ти, з ватагою відчайдухів будеш боротися з панами-кровопивцями, якого охороняють гайдуки-блазні, твої односельці та з інших сіл повіту. Синку, бий клятих панів і женіть їх аж до Кракова. Я завжди буду поруч.