Глава 11

Глава 11

Вадим з Поліною приїхали в Мілан на чотири дні, в два з яких вони вже отримали насолодження від цього доволі атмосферного міста та змогли ближче з ним познайомитись. 

Новий день почався з смачного італійського кофе та булочки з шоколадним кремом в кафе при готелі, де вони розмістилися. 

Потім Вадиму потрібно було піти по справах. В нього була зустріч з головним редактором місцевого тематичного журналу про подорожі та одночасно власником невеличкого туристичного агентства, яке тільки но почало свій бізнес. Вадим хотів розширити географію своєї співпраці з європейськими журналами, які висвітлювали на своїх сторінках подробиці цікавих подорожей та мали неупереджений погляд на можливість самостійних мандрівок. 

Це було дуже актуально для українців, які тільки но почали виїжджати в Європу не тільки по справах, але і для відпочинку та мандрівок. 

Вадим розраховував, що Поліна, з її природним талантом описувати місця, в яких вона навіть не була, зможе бути  дуже переконливою та приверне увагу читачів до подорожей Європою,  зокрема по Італії. Цим він і хотів зацікавити власника турагентства та запропонувати йому співпрацю по залученню клієнтів. Та одночасно висвітлювати на сторінках італійського журналу цікаві місця України, які були справжньою дивиною для європейців. 

Поліна ж пішла гуляти містом сама, хоч Вадим й заперечував це, вмовляючи дочекатися його в номері готелю або піти з ним. 

Готель знаходився в центрі міста недалеко від площі Piazza del Duomo, тому їй знадобилось лише хвилин двадцять, щоб дістатись церкви Санта-Марія-делле-Граціє(Santa Maria delle Grazie) на однойменній  площі Мілана. Церква була збудована ще в епоху Відродження та відома тим, що в ній знаходилася фреска Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря».

Неповторність «Таємної вечері» складалась у вражаючому різноманітті та багатстві емоцій зображених на ній персонажів. Шедевр Леонардо вражав унікальністю композиції та тонким промальовуванням деталей.

Проходило по три— чотири дні, протягом яких майстер не торкався свого шедевру. А повертаючись, він годинами простоював перед начерком, розглядаючи його та критикуючи свою роботу. Завдяки цьому кожен персонаж являє собою не тільки чудовий портрет, але й чіткий типаж. Кожна дрібничка продумана та неодноразово зважена.

 Найважчим для Леонардо при роботі з картиною було знайти прототипів для написання Добра, втіленого в образі Христа, та Зла, втіленого в образі Юди. 

Поліна навіть згадала легенду про те, як були знайдені ідеальні прототипи для цих образів на великій картині. Одного разу живописець потрапив на виступ церковного хору. Й там, в особі одного з юних півчих хору, він побачив чудовий образ Ісуса. Він запросив хлопчика до себе в майстерню та виконав декілька начерків. Через три роки основна робота над «Таємною вечерею» була майже закінчена, а Леонардо так й не знайшов відповідного прототипу для Юди. Замовник же квапив, вимагаючи закінчити роботу якнайшвидше. 

Нарешті, провівши час в багатоденних пошуках, митець побачив обшарпанця, який валявся в стічній канаві. Це була  молода людина, але він був  п‘яний, обірваний, та виглядав набагато старшим свого віку. Вирішивши не витрачати час на замальовки, да Вінчі попросив привести цього чоловіка просто до собору. Безвольне тіло притягли до храму, й майстер писав з нього гріховність, яку являло його обличчя. Коли роботу було закінчено, бродяга прийшов до тями й налякано скрикнув, побачивши картину. 

Виявилося, що він вже бачив її, три роки тому. Тоді він був молодий та сповнений мрій, та якийсь художник запросив його позувати для образа Христа. Пізніше все змінилося, він втратив себе та занапастив своє життя.

Поліна зайшла в церкву, постояла там десь хвилин двадцять та пішла в трапезну, де знаходилась славнозвісна фреска. Їй дуже пощастило побачити фреску, зазвичай для цього потрібно було замовляти квитки на вхід заздалегідь.

 Але зірки в цей день були на її боці і їй вдалося купити квиток набагато дорожчий, ніж він коштує, у місцевих спекулянтів. Як виявилось, для спекулянтів не має кордонів— користуватись тим, що десь щось важко дістати— і не важливо— це щось матеріальне або духовне— вигідний бізнес. 

Поліна стояла посеред трапезної та вдивлялась в інший світ цієї приголомшливої картини. Вона відчувала себе так, немов би опинилась в іншому вимірі та в реальності одночасно. Вийшовши з трапезної, вона ще довго була під враженням побаченого. 

Позаду церкви Санта-Марія-делле-Граціє знаходився клойстер, через який можна ввійти в музей, в якому зберігались записи та малюнки Леонардо да Вінчі. Поліна не могла пропустити такої нагоди— особисто побачити витвори мистецтва одного з її найулюбленіших митців з минулого. 

Через деякий час ноги самі привели її до Замку Сфорця чи Кастелло Сфорцесско. Він також знаходився в історичному центрі Мілану. Замок було побудовано в п‘ятнадцятому сторіччі герцогом Міланським Франческо Сфорца, на залишках попередньої фортеці 14 сторіччя, відомої як Каструм Порте Йовис.
Цей замок за свою багатовікову історію неодноразово відтворювався, причетним до його реставрації був також і Леонардо, але робіт художника в нормальному стані тут практично не залишилось. Поліна пройшлася по декільком музеям з багатьох, які були тут. В одному з них вона побачила останню(незакінчену) скульптуру Мікеланджело, «Пьєту Ронданіні», а також полотна Мантені, Джованні Белліні та інших.

Вона вийшла з замку та задивилась на красивий фонтан перед ним. Потім присіла на парапет біля фонтану та почала дивитись карту міста. Поліна хотіла перепочити та вибрати ще одне місце, яке б їй хотілося подивитися. В неї залишалося пару годин до того, коли Вадим повинен був звільнитися від справ та вони збиралися посидіти в якомусь доволі атмосферному кафе.